Розмова Папи зі священиками Римської дієцезії про різні вікові етапи служіння

Про це повідомляє Радіо Ватикану.

Після покаянного богослужіння, під час якого була нагода посповідатися, Папа Франциск поспілкувався з духовенством. Розмова розпочалася із запитання священиків: що треба зробити для того, щоб якнайповніше жити своїм покликанням серед тисяч не завжди сприятливих обставин.

Святий Отець порадив не зациклюватися на обставинах. Необхідно, натомість, знайти спосіб прямувати вперед, правильно переживаючи свій обов’язок. У цьому важливий особистий священицький «стиль». «Саме так, священство – це спосіб життя, покликання, наслідування Ісуса Христа. Однак твоє священство унікальне, не схоже на жодне інше. Отже, шукай свій стиль, незважаючи на обставини».

Понтифік заохотив священиків до діалогу віч-на-віч із Господом, до розпізнавання, яке рахується з гріхами та з обмеженнями: культурними, особистими та накладеними обставинами. Із ними необхідно вести діалог. Треба не лише визнати свій гріх, а й упізнати схильності, які ведуть «до гордості, марнославства, заздрості, пліток». «І діалог із цими обмеженнями, аби бути церковним, повинен відбуватися перед свідком, перед кимось, хто допоможе розрізняти», – додав Папа, нагадуючи про важливість духовного проводу та зіставлення.

Адже, як зауважив Святий Отець, обрати безшлюбність не означає, що людина спроможна жити сама, без товаришів у мандрівці, без проводу. Корисне священицьке братерство, створення малих груп, де священики підтримують один одного, «зустрічаються, спілкуються, і це дуже важливо, бо самотність не веде до добра».

Наступна відповідь була звернена до священиків 40-50 років. Саме в цьому віці відбувається перегляд ідеалів, послаблюється підтримка з боку родини, починаються проблеми зі здоров’ям. Часто заклопотаність працею веде до недбалості щодо себе самого. Душпастирі запитували Папу про деякі вказівки щодо цього.

«Це час багатьох спокус, – відповів той, – період, у якому необхідне перетворення, без якого неможливо прямувати вперед. Бо якщо поступатися кризі без дозрівання, зле закінчиш. Або закінчиш дволиким життям, або все залишиш…».

За словами Святого Отця, переміна необхідна, оскільки вже немає тих почуттів, що були на початку. Це схоже до ситуації в подружжі, коли вже відходить молодіжна закоханість і любов повинна прийняти інші форми. Однак залишається стержень, який треба віднайти, а ним є «смак приналежності». Приналежності до певного тіла, приємності, що випливає із взаємоподілу та спільного прямування вперед, – приналежності до дієцезії, до священства.

Ще однією важливою порадою було відразу шукати допомогу, оскільки «прямувати вперед самому в цьому віці небезпечно». Це також час переживання молитви, як дарування себе Господові та іншим, хто «повинні зростати в той час, як ти малієш». Це не тільки період плідності, підрізання сухих гілок, а й багатьох спокус. Урешті, це пора починати «вчитися прощатися», адже тут «неможливо імпровізувати».

Третя відповідь була звернена до священиків, які мають за собою 35, 40 і більше років служіння. Звертаючись до Папи, вони зауважили, що на їхнє життя випав період швидких змін, і тепер виникає відчуття невідповідності, мовляв, «не завжди можемо черпати з досвіду, аби відповісти на нові запитання та вимоги служіння». Як відбувається перехід до пори зрілості в священицькому служінні?

За словами Понтифіка, ідеться про справжні труднощі, коли не виходить знайти відповідні слова для сьогодення, підходу до нових технологій, однак «найважливіше, що в цьому віці можна зробити те, чого сьогодні потребують люди». Це час «дарувати безумовне прощення в Святій Тайні Примирення» та пропонувати «новий спосіб близькості», притаманний «похилому віком батькові, який пізнав життя». Такі не говорять багато, але «поглядом, пестощами, усмішкою, одним словом» можуть зробити багато добра. Крім того, це нагода посвяти «душпастирству слухання».

Наприкінці Папа поділився думками про стосунки похилих віком священиків із молоддю, називаючи їх важливими з огляду на те, що це означає «дати молоді коріння». «Молодь потребує коріння, сьогодні цей надто віртуальний світ віртуальної культури, позбавленої суті, вириває їхнє коріння й не дає зростати. Не відкладне завдання сьогодення, яке можуть виконати похилі віком священики: допомогти молоді наново віднайти коріння. Це їхнє особливе покликання в цьому віці».

Ділячись особистим досвідом, Папа Франциск розповів, як свого часу завершивши важливі управлінські обов’язки, він пережив відчуття, що не має що робити. Почався «період великого внутрішнього спустошення». «Мені здавалося, що це вже кінець життя, бо я думав, що його повнота полягає в тому, щоби щось робити», – зізнався він, додаючи, що подолати цю кризу йому допомогла молитва перед кіотом.

Роздумуючи над взаєминами священика із сучасною людиною та суспільством, Святий Отець наголосив на тому, що треба бачити дійсність такою, якою вона є. «Дивитися на дійсність, а не боятися її. Так, існують способи поведінки, що не відповідають тим, які ми звикли бачити. Існують виклики, але є також добрі речі», – наголосив Папа, заохочуючи до діалогу й навчання «добре розрізняти знаки часу».

За темою:
Віра живиться слуханням – і провадить до таїнства. Слово Папи на загальній аудієнції 14 лютого 2018 року
Папа: Вірні мають право на добре проголошене Боже слово
Зупинися, подивися, повернися! Проповідь Папи Франциска під час Меси Попільної Середи в базиліці святої Сабіни