Перший, хто сюди приходить, щоби стати на коліна і просити благословення цієї численної спільноти мучеників, – це Папа Франциск

 Дорогий владико, преосвящений ординарію цієї такої живої дієцезії! Жива дієцезія і живий єпископ.


Дорогі брати в єпископстві, які приїхали дуже з далека, а також господарі цього дому, отче провінціале облатів місіонерів і настоятелю делегатури цієї спільноти, дорогі брати згромадження, дорогі брати у священстві, дорогі брати і сестри в чернецтві і ви, дорогі брати й сестри, які сьогодні так численно прийшли на це місце.

Ідучи сюди, я запитав себе: а що на цю урочистість приходить робити представник Папи? Чи він іде сюди, щоб зустріти відомих людей, як ми почули в першому читанні – численних багатих, сильних, розумних? Ні, він приходить туди, де є справжній корінь віри української землі. Він приходить із братами поклонитися тій простоті, яка віддала себе в жертву заради любові. Ми ще не зрозуміли так доглибинно, у чому полягає таємниця Господа, скільки талантів ми отримали, кожен з нас, скільки талантів отримали ті, чиї реліквії спочивають у цьому храмі – це знає тільки Бог. Але є одна річ, яку ми знаємо: ці наші брати й сестри використали цей талант. Де вони його використали? У банку? Ні, вони його використали, як зерно, яке, упавши в землю, обумирає, а коли помирає, то родить щедрий плід.


Мене дуже зворушує зараз думка, що це ваші брати, ваші предки, ваші рідні, ваші приятелі. Людина рідко прагне мучеництва. Найчастіше ми стаємо мучениками, коли залишаємося. Це не ми змінюємо світ, це світ навколо нас змінюється. Якщо день тому ми зустрічалися з людьми, які нас дуже любили, то за два дні зустрічаємося з людьми, які нас ненавидять. Чи вони нас ненавидять, бо ми погані чи зробили якесь зло? Ні, нас ненавидять тому, що ми Христові. Вони ненавидять, бо хочуть вирвати Обличчя Христа з облич людей. Але якого зла тобі завдає це Обличчя Христа? Це Обличчя, Яке всміхається, це рука, яка тебе гладить, яка тебе підтримує у стражданні й обіймає в радості. Навіщо виривати це Обличчя? Проте ці люди пішли, а ми залишилися.


І ми прийшли сьогодні подякувати тим, завдяки кому змогли залишитися. Ми сьогодні перебуваємо тут, бо вони сказали «ні»: «ні» зраді, «ні» можливості бути купленими, «ні» страхові, бо ж на них могли писати доноси. Це ваші родини, і ви знаєте звідки приходить ця сила. Легко думати про мучеників, які належать до іншого народу, мають інший колір шкіри чи інший колір очей; а сюди ми приходимо, щоб зустрітися з тими, хто має наш колір очей, наш колір шкіри, наш запах шкіри. Навіть наші діти, ті, які ще не зовсім виросли, теж уже сказали «ні», бо колись було сказане величезне «так», і цим «так» був Ісус і Його Любов.

Бачите, в Євангелії Ісус критикує сьогодні лише одну людину, ту, яку спаралізував страх і яка через страх не використала свого таланту й навіть не віддала його кудись, де він міг би принести прибуток. Оцей дім – місце таємниці історії, яка змінюється! І це місце оживає від вашої присутності, ви – живе каміння, і сьогодні вам необхідно прийняли це зобов’язання бути синами Бога. Чи ви думаєте, що світ сьогодні мудріший або здатний робити мудріші речі? Подивіться навколо! Ми завжди однією ногою стоїмо у війні, ми завжди однією ногою залишаємось у труднощах, у біді; і дуже важко робити крок уперед. Учорашні друзі сьогодні стають ворогами, сім’ї розпадаються, навіть не знаючи чому.


Брати і сестри, ми з вами завжди перебуваємо в часі мучеництва. Мусимо бути цього свідомі. І щоразу, приступаючи до Причастя, пам’ятаймо, що це віатик, тобто останнє. Єдина певна річ – це обійми Бога, які нас чекають.

Сьогодні хочемо подякувати отцям облатам за те, що вони створили цей особливий меморіал: одночасно і храм, і музей, і школу, і галерею наших сімей. Коли ви його зможете відвідати, то побачите, як мудро він організований. Тут ви не побачите якихось меблів, бо все, що тут є, рухається разом із вами – і це дуже гарно, бо будь-яка річ завдяки цьому меморіалові стає рухома, переносячи вас у цій історії і в цьому досвіді. І це не для того, щоб зробити перебування тут захопливішим. Це не лунапарк віри. Це щось, що дозволить нам відчути себе частиною світу, якій ми тут бачимо. 

Дорогі брати і сестри! Нехай кожен із вас подумає і знайде своє місце, яке його чекає в цій Хресній Дорозі, у цьому меморіалі. Бо там є документи, фотографії, різні предмети – але ви є живою пам’яттю. Ви – це ті оповідання.


Ми прибуваємо сюди здалека – я, наприклад, з Італії – щоби почути ці ваші розповіді. Щоби почути розповіді людей, які зустрілися віч-на-віч із історією. Що означають зморшки болю на ваших обличчях. Ці зморшки свідчать не тільки про сльози, які течуть від різних спогадів. Вони зберігають у собі росу Воскресіння з Христом, поєднані з Ним! Поєднані нерозривно, і коли вбивають Його, то вбивають і нас – але коли воскресне Він, воскреснемо й ми. Не тільки у нас ніколи не відберуть Христа, а й нас ніколи не відберуть у Нього!

Ніколи не забувайте ран, які є на мурах цього храму, адже, забувши рани, ми всі завмремо. Ми не хочемо пам’ятати ненависть, але хочемо пам’ятати досвіди і свідчення. Знаєте, римляни, коли були перші христянські мученики, переймалися: «Заберіть звідси якнайшвидше тіла тих, кого вбиваєте, бо якщо ні, то з них одразу зроблять реліквії, потім побудують храми й ми більше не зможемо з цим упоратися». Так і сталося. Ми взяли реліквії, ми побудували храми, ми їх не забули. І щоразу, коли вбивали наших брата чи сестру, ми забирали реліквії й ніколи їх ніколи не забували. Завдяки цим реліквіям відчуття належності, відчуття спільноти, ще сильніше. Ви маєте покровителів, які є вашими рідними, близькими, кров’ю вашої крові, кістками ваших кісток.


Приходьте сюди часто. Приходьте сюди відчути своє коріння. Приходьте сюди, щоб набратися сили перед різними постановами. Найбільша спокуса цього часу – втекти. Не тому, що ми боїмося, а тому, що невпевнені. Відчуваючи близькість цих братів, які віддали життя заради Христа, розуміємо, яка благословенна ця земля з їхньою кров’ю. Це ваша Голгота. Подивіться, скільки людей сходить на цю Голготу, щоб відчути й пережити досвід Самого Ісуса Христа, Який теж був на Голготі. Завдяки ініціативі отців облатів ви тепер маєте в себе в хаті цю Голготу. І я надіюся, що люди з цілої України сюди приїдуть, щоби тут шукати обличчя своєї віри. Сюди приїдуть католики, але не тільки. Адже тоді, коли вбивали, не питали ані документа, ані паспорта, ані національності, до якої належиш; вбивали тільки тому, що ці люди були Христові.


Сьогодні дуже багато говорять про екуменізм мучеників. Сподіваємося, що для того, щоб відчути цей екуменізм, не потрібно буде вмирати, що буде така можливість взаємної любові серед живих людей. Якщо ні, то ми згаснемо, закриємо ці голоси, які чуємо з могил.

Брати і сестри, світ вам заздритиме щодо цього санктуарію. Тому що мало хто може відчувати так сильно святість своїх коренів, своєї віри, як тут. І ми радіємо разом із вами, що ми маємо такий дар. Дякуємо вам. Але також просимо бути свідками, гідними довіри, і свідчити в єдності з тим, що зробили ваші предки, особливо в моменти труднощів. Запитайте себе: що зробив би він, як би відповіла вона – і це Євангеліє, написане вашою мовою.


Нехай Господь вас поблагословить, нехай вас бережуть ваші покровителі, чиї реліквії тут зберігаються, бо ж це їхні руки піднесені перед обличчям Бога, щоб отримати Його благословіння для цієї землі. І пам’ятайте, що перший, хто сюди приходить, щоби стати на коліна і просити благословення цієї численної спільноти мучеників, – це Папа Франциск. Поки що він не може приїхати фізично, але стає перед вашими мучениками, щоби просити благословення і миру, пробачення для цілої Церкви.

Амінь!