Віра живиться слуханням – і провадить до таїнства. Слово Папи на загальній аудієнції 14 лютого 2018 року

Дорогі брати і сестри, доброго ранку!

Доброго ранку, навіть якщо день трохи похмурий. Проте коли душа радіє, день завжди добрий. Отже, доброго дня! Сьогодні аудієнція буде складатися з двох частин: невелика група недужих людей перебуває в залі Павла VI, невдовзі ми зустрінемося з ними. А наразі можемо бачити їх, а вони бачать нас на великому екрані. Привітаймо їх оплесками.

Продовжуємо наші розмови про Месу. Слухання біблійних читань, доповнених проповіддю, – це відповідь на що? Відповідь на право: духовне право Божого люду долучитися до щедрого скарбу Божого Слова (див. Вступ до Лекціонарію, 45). Кожен із нас, ідучи до Меси, має право отримати в достатку Слово Боже – добре прочитане, добре промовлене, а згодом добре розтлумачене в гомілії. Це право! А коли Слово Боже не читають як належить, коли диякон, священик чи єпископ не проповідує його щиро і з запалом – це позбавляє вірних права. Ми маємо право слухати Слово Боже. Господь промовляє для всіх – пастирів і вірних. Він стукає в серце кожного, хто бере участь у Месі, не зважаючи на його життєві обставини, вік, становище. Господь утішає й закликає, плекає паростки нового життя в мирі. І все це – через Своє Слово. Його Слово стукає до сердець і змінює серця!

А мить тиші, яка настає після проповіді, дозволяє посіяній зернині прорости в душі, щоб народилися наміри долучитися до того, що Дух пропонує кожному з нас. Тиша після гомілії. Тут мусить бути красиве мовчання, і всі мають роздумувати про почуте.

Як продовжується Меса після цього мовчання? Особистою відповіддю віри, вміщеною в молитві, якою визнає віру Церква, – у Символі віри, «Вірую». Ми всі промовляємо «Вірую» на Месі. Проголошений усім зібранням, Символ віри – це загальна відповідь на те, що спільнота почула у Слові Божому (див. ККЦ, 185-197). Є сутнісний зв’язок між слуханням і вірою. Вони поєднані. Віра насправді народжується не з фантазій людської свідомості, а, як нагадує святий Павло, «із слухання, а слухання – через слово Христове» (Рим 10, 17). Тобто віра живиться слуханням – і провадить до таїнства. Отже, проголошення Символу віри означає, що літургійне зібрання «згромадилося, аби роздумувати та сповідувати великі таємниці віри перед служінням Євхаристії» (ЗВРМ, 67).

«Вірую» пов’язує Євхаристію з хрещенням, отриманим «в ім’я Отця і Сина і Святого Духа», нагадуючи, що таїнства стають зрозумілими у світлі віри Церкви.

Відповідь на прийняте з вірою Слово Боже згодом виражається у спільному проханні, яке називають Вселенською молитвою, бо воно охоплює потреби Церкви та світу (пор. ЗВРМ, 69-71; Вступ до Лекціонарію, 30-31). Інша його назва – Молитва вірних.

Отці Другого Ватиканського Собору прагнули відновити цю молитву після Євангелія та проповіді, особливо в неділю та в обов’язкові свята, аби «з участю народу підносились моління за святу Церкву, за тих, хто при владі, за тих, хто пригнічений всякою нуждою, за всіх людей і за спасіння всього світу» (Sacrosanctum Concilium, 53; пор. 1 Тим 2, 1-2). Тому під керівництвом священика, який промовляє вступ та завершення, «люди, сповнюючи своє отримане у хрещенні священство, підносять до Бога молитви за спасіння всіх» (ЗВРМ, 69). І після кожного наміру, проголошеного дияконом чи лектором, зібрання єдиним голосом волає: «Вислухай нас, Господи».

Справді, згадаймо, що сказав нам Господь Ісус: «Коли ж ви в мені перебуватимете, і мої слова в вас перебуватимуть, – просіть тоді, чого лише забажаєте, і воно здійсниться для вас» (Йн 15, 7). «Але ми не віримо в це, бо ж у нас мало віри». Проте, каже Ісус, коли матимете віру, як зерно гірчиці, то отримаєте все. «Просіть, чого лише забажаєте, – і воно здійсниться». І мить Вселенської молитви після Символу віри – це той час, коли в Месі треба просити Господа про найважливіше, про те, чого ми потребуємо, про те, чого прагнемо. «І воно здійсниться»; так чи інак, але «воно здійсниться». «Усе можливе для того, хто вірить», – сказав Господь. І що ж відповів той, до кого звернувся Господь із цими словами: «Усе здійсниться, якщо віруватимете»? Він сказав: «Вірую, Господи. Допоможи моїй маленькій вірі». І нам теж потрібно молитись у цьому дусі віри: «Вірую, Господи, допоможи моїй маленькій вірі». Амбіції світської логіки, тимчасом, не підносяться до небес, так само, як і пристрасні жадання самозакоханих егоїстів залишаються без відповіді (пор. Як 4, 2-3). Наміри, запропоновані вірним для молитви, мають відповідати конкретним потребам церковної спільноти і світу, уникаючи банальних і благеньких формул. Вселенська молитва, яка завершує Літургію Слова, спонукає нас наслідувати погляд Бога, Який дбає про всіх Своїх дітей.

Франциск, Папа

Ватикан, площа святого Петра
14 лютого 2018 року

(Переклад КМЦ за vatican.va)