Як перемогти страх. Проповідь єпископа Віталія Кривицького на Дні молоді у Хмельницькому

Дорогі брати у священстві, черниці, молоде!

Дуже радий бути сьогодні на цьому Дні молоді, вашому чи нашому, Дні молоді, якій збирає молодих людей, якій збирає майбутнє Церкви, суспільства, якій збирає людей, щоб почули Боже Слово, але по-новому. Власне, для цього залишили свій дім, залишили свої справи, під час канікул, підготовки до початку шкільного року, і приїхали сюди, щоб не тільки влаштувати собі тусівку молодіжну, зібратися, поспілкуватися; є важливіші речі. Зібралися, щоб у цю тусівку, у цю християнську спільноту, у цю молоду Церкву запросити Бога, живого Бога, хоча Він завжди був і буде, щоб досвідчити Його, торкнутися Його, досвідчити те чи інше Слово, якого, може, не зможете почути, перебуваючи у своєму звичайному середовищі, щоденному. Бо такі звуки, як двері скриплять, як лунає ваш рінгтон на телефоні чи інші речі, то знаєте, а Господь завжди виводить людину, щоб почути щось нове, щоб почути Його голос у пустелі, в іншому середовищі, по-новому – і повернутися до своїх рингтонів та інших речей, але вже іншими.

Те саме відбулося з Богородицею, про Яку ми чули сьогодні. Вона, щоправда, була у своєму середовищі, але по-новому почула Бога. Тобто Її молитва була особлива, Вона по-новому почула Бога й відтоді не мала права залишатися тою самою дівчиною з Назарета, з тими самим страхами, з тими самими стереотипами, Вона стала зовсім новою людиною, принаймні почала цю дорогу.

Скажіть – відповідайте чи голосно, чи в серці: чому людина, яка навіть вивчить усі правила дорожнього руху чи всі правила, які потрібні, щоб скласти іспит на водійські права, все одно, сідаючи до машини, раптом вимикається і це все забуває? Страх! А людина, яка теоретично знає всі слова англійською, німецькою мовою чи іншою, і коли доводиться говорити з кимось цією мовою, а вона не може? Страх! А часом людина може повернутися до Бога, отримати слово благодаті, прощення… Тобто в нашому житті є певна якась річ, яка нас паралізує, яка не дає нам можливості щось робити: чи навчитися машиною керувати, чи іноземною мовою говорити, чи з Господом бути постійно, якщо ми пішли і одразу повернулися, – це є страх. Страх іноді буває нашою слабкістю, а іноді знаряддям у руках лукавого.

Один мій знайомий священик отримав колись собі такого співмешканця, він живе сам, але прибився до нього кіт, звичайний такій кіт. Звісно, в хаті від нього багато слідів, але всі знають – приємно: ти повертаєшся додому, а він тобі муркоче. І, звісно, треба його було вичесувати, і священик йому служив, і частину свого часу йому присвячував. Змінилося місце його служіння – і кота з собою забрав. І довелося цьому священикові виїжджати за кордон, у Польщу. Виявилося, що не міг кота просто так із собою взяти, треба були документи, то він пішов йому робити паспорт. Кіт уже все має: їжу має, паспорт має, та й священик його обходить. Приїхали на кордон, стояли в черзі, а кіт захотів піти у своїх котячих справах. Господар випустив його на хвилинку – і це була остання мить, коли він цього кота бачив. Кіт вийшов на вулицю, перелякався через машину, а може, цього кордону, бо ніколи через кордон не переходив – і чкурнув. То ціла історія – і кота нема! Що підштовхнуло кота припинити цікаву історію свого життя, тобто таку благодатну сторінку; бо потім, певно, шукав своєї хати, але то вже було за сотні кілометрів від помешкання – не знаю, чи знайшов, але розпочалися зовсім інші сторінки життя. Що спонукало його покинути благодатне життя? Страх! Тільки хочу додати одне слово: тваринний страх.

Страшенна річ – не тільки коли людина, кожен із нас, боїться, а коли боїться по-тваринному, тобто не дозволяє собі навіть подумати, чому боїться. Підніміть руку, хто боїться входити до темної кімнати! Чи ви знаєте, що в цій кімнаті насправді сидить дракон чи Баба-Яга? Їх немає, то чого тоді боятися? Це є щось зі сфери цього страху. У цього страху є ще й інший бік. Це такий страх, який нам дає лукавий чи, скажу інакше, ворог нашого спасіння. Ми з вами живемо в таку епоху, цифрову, тепер маємо значно більше інформації, ніж люди отримували колись. І, з одного боку, ми такі ніби вільні, можемо дізнатися про все, немає кордонів, принаймні інформаційних. А з іншого боку, такими людьми, малоосвіченими, дуже легко керувати. Достатньо запостити у Фейсбуці якусь певну справу: не ходіть у це місце, наприклад не ходіть на той пляж, бо там є якась паличка, холера. І людей як корова злизала, немає на тому місці. І той, хто запостив це, бере свою родину: поїдьмо на той пляж, там людей дуже мало. Бо він знає, що це неправда. Що зупило людей, не дало прийти на той пляж? Страх. Бо вони повірили, що там паличка, повірили цій інформації, повірили цьому фейку.

Щось схоже відбувається й у нашому духовному житті. Коли сатана підмішує нам у нашу щоденність такі бацили, підмішує фейки й говорить так: ти дійдеш до Неба свого часу, але не сьогодні. Бо тебе люди не приймуть, бо тебе люди неправильно зрозуміють, бо ти в інститут не вступиш, якщо будеш вчитися по правді, бо ти заміж не вийдеш, якщо будеш триматися законів. Тобто вселяє в нас цей страх. І людина боїться навіть слово сказати проти. І каже: ну, я поки що буду йти за цим страхом, а потім вийду вже з нього, через кілька років, коли вже родину побудую, коли вже все буду мати, тоді я вирвуся з цього страху і буду вільний. Так не буває! Якщо навчимося жити у страху, то це – як наркотик: що більше приймаєш, то важче вийти!

Папа Франциск, розуміючи, що проблема страху керує не тільки молодю, яка починає життя, а й дорослою людиною, цей рік молоді присвятив гаслу, яке, напевно, й ви знаєте: «Не бійся, Маріє!» І щойно це читали в Євангелії, у підставі, у фундаменті: Господь не хоче нашого страху. І зі словом до Марії звертається й до нас. Господь ніколи не переконає нас, коли з ним не буде говорити наше єство: тобто це я, отой правдивий, якого Господь створив і привів до хрещення, в Церкву. Кожен із нас має ім’я, і тому до Богородиці Господь звертається: Маріє! Конкренти ім’ям до Марії. Не «дівчино в хустці», а конкретно. Часом, знаєте, ми дозволяємо, щоб люди говорили з нами поверхово: гарна дівчина – звісно, якщо вона п’ять годин на день присвячує зовнішності, читає в інтернеті, щоб бути гарною, має різні способи, щоб бути гарною, то, ясно, до певного часу буде. І цікаво, що вона знає про це: знає, що ця краса не буде вічною, але дає себе переконати, що хоче бути такою зовнішньою. Наприклад, якщо сьогодні всі носять пошарпані джинси, то і я маю пошарпані джинси; інакше буду боятись і казати, що я не така, коли всі ходять у пошарпанних джинсах, а я у звичайних. Та світ змінюється, І коли скажуть, що джинси мають бути новісінькі, то старі, пошарпані, віддамо в гуманітарку – може, будемо боятися їх одягнути.

А Господь не хоче говорити з людиною в пошарпаних чи не пошарпаних джинсах, а з нашим «я». І треба перед Богом поставити це наше «я», стати перед Богом у своїх слабкостях, сказати: Господи, те, що в мені хороше, наприклад, краса або сила, це не моє особисте – це Ти мені дав! Бо можна бути найкращим у світі футболістом і по-тваринному боятися ставити ногу, згадаймо того кота; але треба залишатися людиною, яка ще іншим покаже, як бути людиною. Господь говорить: «Не бійся, Маріє! Ти знайшла ласку в Бога». Хтось може впасти в єресь і подумати, що ці слова, «Не бійся, Маріє!», скеровані до окремої, однієї особи зі Святого Письма. Та скільки разів Святе Письмо у тій чи іншій формі закликає нас не боятися? 365 разів! Ви вже це знаєте. Тобто на кожен день: не бійся! І, власне, це продовження: не бійся, Маріє – Ти знайшла ласку в Бога. Ти знайшла благодать, і тепер твоє майбутнє буде залежати не лише від освіти, від того, де ти народилася, за кого вийдеш заміж, де ти будеш вчитись або не будеш, а від того, чи ти будеш із Богом, чи не будеш, чи ти перебуватимеш у стані Його благодаті, тобто в тому стані, у якому тобі буде добре – як на землі, так і протягом Вічності. Як ми говорили, нас не за зовнішністю будуть оцінювати, і не за тим, що ми робили у світі, а за тим, чи наше «я» перебуває у благодаті. І якщо не перебуває, то треба боятися, але боятися не по-тваринному, а страхом Господнім – це один із дарів Святого Духа, що я боюся Бога образити, мов образити кохану людину, як чогось такого зробити невдалого, що потім думати: навіщо я це зробив, навіщо потрібен був цей крок. Якщо ми будемо з Богом, то, навіть коли прийде такий день, що страх буде намагатися підійти, він відійде.

«Ти знайшла ласку в Бога». Людина у своєму страху часто говорить про те, що знає життя, знає, що в цьому світі зазнають успіху тільки люди з багатих родин. Але Господь каже: це у вас світ так говорить, це вам князь цього світу це вселяє в голову, проте по-Моєму інакше. Пам’ятаєте, коли Пресвята Богородиця явилася святій Бернадетті Субіру? Якби Пресвята Борогодиця знайшла там, у Лурді, ще біднішу людину, біднішу дівчину, то Вона напевно вибрала б її. Тобто Господь дуже часто обирає немічне для того, щоб його підняти, щоб йому допомогти у святості розвинутись і не боятися. Господь щодня допомагає не боятися. Він приходить до людини нужденної, людини, яка перед ним відкривається, яка є сама собою. Якщо людина перебуває на рівні того кота, про якого я вам говорив, яка не знає, в якому напрямку живе, вона може загубитися в цьому житті.

Господь входить у життя людини, Пресвятої Богородиці, Яка знає Своє життя, принаймні Свої наступні кроки, принаймні припускає, що людина може народитися тільки тоді, коли матиме справжню родину, не на стороні, не раніше, а тоді, коли буде мати справжню родину. І тому Вона не боїться сперечатися з ангелом, Вона не боїться – як то може статися? Запитання, як то може статися, – це нормальне питання. Це не прояв суперечки з Богом. Згадайте одного фарисея, якій ночами приходив до Ісуса, запитував: Учителю, як то може бути? І цим «як то може статися?» він не перекреслював Ісуса. Навпаки, хотів Його зрозуміти, хотів зрозуміти, як сталося, що він уже старий – а досі не зрозумів. І він боявся сьогодні закінчити життя, бо ж іще не знайшов дороги до Бога, не знайшов правди, а коли Месія прийшов у цей світ, то Його просто не пізнав. Він боявся цього, тому приходив ночами до Ісуса й казав: Ісусе, учи мене! Тобто він ночами не шукав, як краще виглядати, не боявся захворіти. Я не буду питати, хто боїться захворіти, але, думаю, буде більше рук, ніж від темної кімнати. Люди дуже бояться цього, не так бояться Бога, як захворіти. Бояться, щоб не залишитися голодними, щоб так не сталося, щоб залишилися без грошей, а… Господь хоче нас витягнути!

Господь приходить до Богородиці. Це не твоя справа – знати як. Твоя справа – прийняти, твоя справа – повірити. Твоя справа – сказати, що Боже Слово за ці дві тисячі років не втратило сили. Тепер ХХІ століття, час комп'ютерів, час супутників, усього іншого, і ми ніби живемо за іншими правилами – але ні, не за іншими! Господь сьогодні втручається в життя людини, щоб сказати: Я маю для тебе пропозицію. Господь не хоче когось силувати до чогось. Я знаю одну родину, часто про неї кажу: там троє дітей, і батьки цих трьох дітей учили грати на скрипці; це не означає, що батьки грають на скрипці, вони лише дуже хотіли – і вирішили втілити це у своїх дітях. Кілька років я приходив до них із пастирськими візитами. То одна, то друга, то третя дитина скрипіла на цій скрипці, усі всміхалися. Потім ці діти реалізовувалися. Та не треба думати, що Господь точно нам визначає: ти маєш бути тим і тим; що треба відділитися від Нього, бо, мовляв, я не хочу йти в семінарію; або, скаже дівчина, я не хочу присвячувати все життя Богові, а хочу мати дітей, у мене інші плани. Насправді Господь не має до нас такого чіпа, якій вкладається в голову – і тільки так. Треба розпізнавати, тобто знайти таке покликання, у якому ти насправді спасешся. У якому будеш сьогодні радісним, а у Вічності спасеним. Господь, звісно, знає, у чому ми найкраще зреалізуємося. Але й сьогодні дозволяє шукати. Ось нас з’їхалося 700 людей, але кожному особисто, називаючи на ім’я, Він каже: не бійся! Я тобі відкрию, але ти будь відкритий!

Сьогодні, говорячи про священство чи чернецтво, нарікають, що менше свящників стало, менше стало людей, які готові до богопосвяченого життя. То я тоді запитую: чи це тому, що Господь припинив до людей промовляти? Чи Господь справді припинив кликати служителів до Своєї Церкви? А може, люди просто бояться прийняти Його Слово? Чи я – частина сірої маси, такої живої маси: усі починають курити – і я починаю курити, усі женуться за грішми – і я теж, усі їдуть навчатися за кордон – може, і мені там щастя посміхнеться? Невже всі закладають родини, які міцні, аж до віка труни? Чи, може, минає кілька років – і все, вже відвернулися? Чому так трапляється? А тому, що насправді когось іншого слухали, не Бога.

Господь говорить: «Не бійся». І важливо те, як відповідає Марія: «Я не знаю, як це станеться!» Вона не заводить безсенсовної дискусії. Коли ми говоримо з Богом і Боже Слово нам каже так, а не інакше, треба вміти сказати: Господи, я приймаю Твій Авторитет, я приймаю, що це Ти мені сказав! Один раз, другий, може, уже носом тицьнув кілька разів. І я не питаю, як це буде, бо якщо Ти будеш мені пояснювати, то мого життя не вистачить, бо Ісус казав, що хотів би відкрити більше, але сьогодні людина не може витримати. Він відкриє свого часу, як Марії, як у день благовіщення і в день на Голготі. І далі Вона отримала дари Святого Духа разом з апостолами, це було продовження. Треба сказати просто: Господи, я приймаю це Слово, я до кінця його не розумію, але готовий іти за Тобою. Бо знаю, що цілий світ може мене дурити, зводити фейками.

Чи готові ми прийняти Його Слово і сказати: «Ось я – раба Господня»? Раба не тому, що хочу бути маріонеткою, а тому, що сам віддаю свої сили, свої прагнення Тобі. Бо знаю, що тільки з Тобою можу дійти до вічної нагороди, до певного порту. Капітан може по всьому світі ходити, але дорогу до певного порту може знати тільки лоцман. Так, Боже, дай нам усім почути Твій голос і щасливо дійти до радості спасіння!