Бог учить нас жити в реальності кожного дня. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 1 серпня 2018 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Ми почули першу заповідь Декалогу: «Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене» (Вих 20, 3). І варто зупинитися на темі ідолопоклонства, яка досі має велике значення й актуальність.

Заповідь забороняє робити ідолів або зображення будь-якої реальності – по суті, будь-що можна використати як ідола. Ідеться про людську тенденцію, яка не оминає ні вірян, ані атеїстів. Наприклад, ми, християни, можемо спитати себе: який насправді мій Бог? Чи це Єдина і Триєдина Любов, чи, можливо, ідеться про мій імідж та особистий успіх у лоні Церкви? «Ідолопоклонство стосується не лише фальшивих культів поганства. Воно залишається постійною спокусою віри. Воно полягає в обожненні того, що не є Богом» (ККЦ, 2113).

Як можна визначити поняття «бог» на екзистенційному рівні? Це те, що перебуває в центрі твого життя, від чого залежать усі вчинки й думки. Можна зростати в номінально християнській родині, але насправді мати за центр і точку відліку щось, ніяк не пов’язане з Євангелієм. Людське буття не буває позбавлене хоч якогось центру ваги. І цей світ пропонує цілий «супермаркет» ідолів, які можуть бути об’єктами, зображеннями, ідеями, ролями. Навіть, наприклад, молитва. Потрібно молитися Богу, нашому Отцеві. Пригадую, як я вирушив до одної парафії в дієцезії Буенос-Айреса, аби відслужити там Месу, а потім мені довелося уділяти Таїнство Миропомазання в іншій парафії десь за кілометр звідти. Я пішов пішки та з приємністю прогулявся парком. Але в тому парку було з півсотні столів, біля кожного з яких сиділо по двоє людей. Що це було? Карти Таро. Вони приїздили туди, аби «помолитися» до ідола. Замість того, щоб молитися Богові про провидіння на майбутнє, вони пішли туди – розкинути карти й побачити майбутнє. Це – ідолопоклонство наших часів. Я запитую вас: скільки з вас ходило вичитати майбутнє в картах? А скільки зверталося до ворожок, щоб побачити майбутнє по руці, замість молитися Господу? Різниця в тому, що Господь живий, а інше – це ідоли, ідолопоклонство.

Як розвивається ідолопоклонство? Заповідь описує фази: «Не робитимеш собі кумира, ані подобини... Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм» (Вих 20, 4-5).

«Ідол» у грецькій мові походить від дієслова «бачити». Ідол – це «бачення», яке зазвичай стає фіксацією, одержимістю. Ідол – це фактично проекція себе в об’єкти або проекти. Цю динаміку використовує, наприклад, реклама: я не бачу об’єкта як такого, а сприймаю його – той автомобіль, той смартфон, ту роль чи будь-що інше – як засіб самореалізації й задоволення своїх основних потреб. І шукаю його, говорю про нього, думаю про нього; здобути цей об’єкт, втілити цей план, досягти цієї позиції скидається на чудесний шлях до щастя, на таку собі вежу, щоб дістатися небес (пор. Бут 11,1-9), – й усе стає функціонально спрямованим до цієї мети.

Потім розпочинається друга фаза: «Не падатимеш перед ними ниць». Ідоли вимагають культу, ритуалів; перед ними ми схиляємося й жертвуємо всім. Ідолам приносили людські жертви – і не лише в давнину, а й сьогодні: задля кар’єри жертвують дітьми, нехтуючи ними або просто не народжуючи їх; краса також вимагає людських жертв. Скільки годин перед дзеркалом! Деякі люди, деякі жінки, скільки вони витрачають, щоб накласти макіяж? Це також ідолопоклонство. Носити макіяж – це не погано; але в нормальний спосіб, а не у прагненні стати богинею. Краса вимагає людських жертв. Слава вимагає жертвувати самими собою, своєю невинністю й автентичністю. Ідоли просять крові. Гроші позбавляють життя, а задоволення призводять до самотності. Економічні структури жертвують життям людей заради збільшення прибутків. Подумаймо про те, як багато людей не має роботи. Чому? Бо іноді трапляється так, що керівники певної компанії вирішують звільнити людей, аби заробити більше грошей – осягти ідола грошей. Людина живе в лицемірстві, чинячи й кажучи те, чого від неї чекають інші, бо її бог вимагає цього. І руйнується життя, руйнуються сім'ї, молоді люди потрапляють у лабети руйнівних моделей поведінки – просто задля збільшення прибутку. Наркотики – це також ідол. Скільки ж молодих людей зруйнувало здоров’я, ба навіть життя, поклоняючись цьому наркотичному кумирові.

А ось третя – і найтрагічніша – стадія. Сказано: «Не служитимеш їм». Ідоли поневолюють. Вони обіцяють щастя, але не дають його; і змушують нас жити задля отої речі або того бачення, затягуючи в самовбивчий вир очікування результату, якого ніколи не буде.

Дорогі брати і сестри, ідоли обіцяють життя, але насправді забирають його. Справжній Бог не просить життя, а дає, дарує його. Справжній Бог не пропонує проекцій успіху, а навчає нас любити. Справжній Бог не вимагає дітей, а віддає Сина задля нас. Ідоли проектують гіпотези на майбутнє і призводять до справжньої зневіри; істинний Бог учить нас жити в реальності кожного дня, конкретно, а не в ілюзіях щодо майбутнього: сьогодні, завтра й післязавтра, прямуючи в майбутнє. Конкретність справжнього Бога проти мінливості ідолів. Закликаю вас подумати сьогодні: скільки в мене ідолів і який із них улюблений? Бо зізнатися в ідолопоклонстві означає покласти початок благодаті й стати на шлях любові. Любов, по суті, несумісна з ідолопоклонством: якщо щось стає абсолютне й недоторканне, воно затуляє собою подружжя, дитину чи дружбу. Відданість об’єктові або ідеї робить нас сліпими до любові. І тому, ідучи за ідолами, до ідолів, ми можемо навіть відректися від батька, матері, дітей, дружини, нареченого, родини... від найдорожчого. Відданість об’єктові або ідеї робить нас сліпими до любові. Збережіть це у своєму серці: ідоли крадуть нашу любов, ідоли роблять нас сліпими до любові та для любові, і тому необхідно звільнитися від кожного ідола.

Який мій ідол? Відмовмося від нього й викиньмо геть!

Франциск, Папа
Ватикан, зала Павла VI
1 серпня 2018

Переклад КМЦ за vatican.va