Відпочинок у Господі – це час споглядання краси нашого життя. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 5 вересня 2018 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Дослідження Декалогу приводить нас сьогодні до заповіді про день відпочинку. На перший погляд, цю заповідь не аж так складно виконувати – але це неправильне враження. Відпочивати – справа нелегка, і відпочинок може бути справжній, а може бути й неправильний. Як їх розрізнити?

Сьогоднішнє суспільство прагне святкувати й відпочивати. Індустрія розваг процвітає, а реклама зображає ідеальний світ, схожий на великий парк відпочинку, де кожен може знайти собі розвагу. Панівна нині концепція життя має за центр тяжіння не діяльність і зобов’язання, а втечу. Заробляйте – задля розваг і задоволень. Взірець – це успішна людина, яка може дозволити собі широкі й різноманітні варіанти насолоди. Але ця ментальність – як похила площина, на якій легко посковзнутися й упасти у невдовлення життям, пересит задоволеннями – а це вже не відпочинок, а відчуження й ескапізм. Люди ніколи не відпочивали стільки, скільки сьогодні, але вони ніколи не відчували й такої порожнечі, як сьогодні! Доступні розваги, пригоди, круїзи, подорожі, численні інші речі не наповнюють серця. Навпаки: вони не дають нам спокою.

Слова Декалогу шукають і знаходять суть проблеми, по-іншому освітлюючи те, чим має бути відпочинок. У заповіді є своєрідний елемент: вона дає мотивацію. Відпочинок у Господі – ось цей мотив: «Бо шість день творив Господь небо і землю й море, і все, що в них, а сьомого дня відпочив; тим і благословив Господь сьомий день і освятив його» (Вих 20, 11).

Це пов’язано з завершенням творіння, коли «побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре» (Бут 1,31). Ось тоді й починається день відпочинку – Божа радість за те, що Він створив. Це день споглядання та благословення.

Що ж таке відпочинок згідно з цією заповіддю? Мить споглядання, прослави, а не втечі. Настав час подивитися на реальність і сказати: яке прекрасне життя! Відпочинкові як утечі від реальності Декалог протиставляє відпочинок як благословення реальності. Для нас, християн, центр Господнього дня у неділю – це Євхаристія, тобто подяка. Цього дня треба сказати: дякую Господові життя за Його милосердя, за всі Його дари. Неділя – це день, який не заперечує інших днів, а згадує їх, благословляє і примирює з життям. Проте скільки людей розважається, не знаходячи примирення з життям! Неділя – це день примирення з життям, коли треба сказати: життя коштовне; воно непросте, іноді болісне, але коштовне.

Здобуття справжнього миру – це Боже діяння у нас, для якого потрібно, щоб ми були звільнені від лукавого та його чарів (див. «Evangelii Gaudium», 83). Вважати себе нещасним, збираючи причини для невдоволення, дуже легко. А благословляти та радіти – це знак відкритості до добра, це дорослий порух серця. Бо добро улюблене, жадане й ніколи не нав’язує себе. Його треба вибрати.

Мир можна лише вибрати, не можна знайти його випадково чи змусити до нього. Виходячи з темних завулків свого серця, людина має примиритися з тими, кого уникала, від кого тікала. Потрібно примиритися з власною історією, з фактами, на які ми не зважали, зі складними епізодами свого життя. Замисліться: чи всі ви примирилися з вашими історіями? Запитання дя роздумів: чи я, особисто я примирився зі своєю історією? По суті, знайти справжній мир – це не змінити власну історію, а сприйняти її та зрозуміти, як вона склалася.

Як часто ми зустрічаємо хворих християн, що втішають нас спокоєм, якого не вдалося знайти шукачам задоволень і гедоністам! І бачимо, як смиренні й бідні люди радіють маленьким благодатям – зі щастям, яке має присмак вічності.

Господь говорить у Второзаконні: «Життя і смерть появив Я перед тобою, благословення й прокляття. Вибирай життя, щоб жити на світі тобі і твоєму потомству» (30, 19). Такий вибір – це «fiat» («нехай станеться») Діви Марії, відкритість до Святого Духа, що виводить нас на шлях Христа, Який віддає Себе Отцеві у найтрагічніший момент і так стає на шлях до Воскресіння.

Коли життя стає прекрасним? Коли ти починаєш добре думати про нього, незалежно від своєї історії. Коли, розпочинаючи шлях, ти віддаєш, полишаєш усі сумніви: благодать і свята думка руйнують перепони невдоволення, прокладаючи дорогу до справжнього відпочинку. Життя стає прекрасним, коли ти відкриваєш серце до Провидіння та здобуваєш те справжнє, про що говорить псалом: «Лише у Бозі душа моя має спочинок» (62, 2). Ця фраза з псалма – чудова: «Лише у Бозі душа моя має спочинок».

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
5 вересня 2018

Переклад КМЦ за vatican.va