Бог ніколи не відмовить серцю, яке щиро кличе Його. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 22 серпня 2018 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Продовжуючи розмову про заповіді, сьогодні ми поміркуємо про заповідь «Не прикликатимеш імені Господа, Бога твого, марно» (Вих 20, 7). Ми слушно читаємо це Слово як заклик не ображати імені Бога й уникати його невідповідного використання. Це ясне розуміння готує нас глибше осягнути коштовні слова заповіді, аби не використовувати імені Божого даремно й невідповідно.

Уважніше й глибше вслухаймося в них. «Не прикликатимеш» – це переклад виразу, який івритом і грецькою буквально означає «не братимеш на себе, не обтяжуватимеш себе».

Зворот «марно» чіткіший, він означає «надаремно, безрезультатно». Так можна сказати про порожню шкаралупу, форму, позбавлену змісту. Для лицемірства, формалізму і брехні характерне використання слів або вживання імені Бога надаремно, неправдиво.

Ім’я в Біблії – це сокровенна правда про речі, а особливо про людей. Часто це також місія: наприклад, Авраам у книзі Буття (див. 17, 5) і Симон Петро в Євангелії (див. Йн 1, 42) отримують нові імена, які вказують на зміну напрямку їхнього життя. І справді, пізнання імені Бога веде до перемінення життя: відколи Мойсей пізнає ім’я Бога, його історія змінюється (див. Вих 3, 13–15).

У єврейських обрядах ім’я Бога урочисто проголошують у День спокути, Судний день (Йом Кіпур), і люди здобувають прощення, тому що за допомогою імені вступають у контакт із самим життям Бога, Який є Милосердям.

Тоді «взяти на себе ім’я Бога» означає взяти на себе Його реальність, вступивши в міцні взаємини, близькі стосунки з Ним. Для нас, християн, ця заповідь – це заклик, який нагадує, що ми охрещені «в ім’я Отця і Сина і Святого Духа», як кажемо щоразу, коли робимо знак хреста, аби прожити щоденні справи в повному й реальному сопричасті з Богом, тобто в Його любові. І на тому, як хреститися, я хотів би ще раз наголосити: учіть дітей чинити знак хреста. Ви бачили, як діти роблять це? Якщо попросити дітей перехреститися, то вони зроблять щось, про що нічого не знають. Вони не вміють хреститися! Навчіть їх промовляти імена Отця, Сина і Святого Духа. Це перший акт віри дитини. Це завдання для вас, яке треба виконати: учіть дітей робити знак хреста.

Виникає питання: а чи трапляється так, що хтось лицемірно «бере на себе» ім’я Боже як формальність, надаремно? На жаль, відповідь позитивна: так, трапляється. Хтось може жити у фальшивих стосунках із Богом. Ісус згадував про таких законників; вони щось робили, але зовсім не те, чого хотів Господь. Вони говорили про Бога, але не виконували Його волі. І тому Ісус радив: «Робіть те, що вони кажуть, але не те, що вони чинять». Можна жити у фальшивих стосунках із Богом, як ці люди. І це Слово Декалогу – це, власне, заклик до стосунків із Богом, які позбавлені хибності й лицемірства, до взаємин, у яких ми в усьому, що ми є, покладаємося на Нього. Зрештою, доки ми не ризикуємо жити з Господом, доки не віддаємося в Його руки, із яких черпаємо життя, доти творимо лише теорії.

Ось християнство, яке торкається сердець. Чому святі так проникливо торкають серця? Бо вони не лише говорять, а можуть рухати, спонукати! Ми зазнаємо поруху серця, коли святий промовляє до нас, розповідає нам щось. І це стається тому, що у святих ми бачимо те, чого найглибше прагне наше серце: достовірні, справжні й повні стосунки. Бачимо їх у тих, кого називаємо «сусідськими святими», наприклад, у багатьох батьках, які дають дітям приклад послідовного, простого, чесного і щедрого життя.

Якщо зростатиме число християн, які «братимуть на себе» ім’я Бога без фальшу – практикуючи цим перший заклик Господньої молитви, «нехай святиться ім’я Твоє», – усе, що проголошує Церква, буде краще почуте й достовірніше. Якщо в нашому щоденному житті конкретно проявлятиметься ім’я Бога, ми побачимо повноту краси хрещення й величі дару Євхаристії, цього прекрасного зв’язку між нашим тілом і тілом Христа: Він – у нас, а ми – у Ньому! Єдині! Це не лицемірство, у цьому – правда. Це вам не просто повторювати слова молитви, як папуга, – це молитися з серцем, любити Господа.

З Ісусового хреста більше ніхто не може зневажати себе й погано думати про своє існування. Ніхто й ніколи, хоч би що він учинив. Тому що ім’я кожного з нас – на плечах Христа. Він нас веде! Ісус заплатив ціну, щоб ми могли прикликати, «взяти на себе» ім’я Бога, бо Він несе тягар наших імен аж до кінця – навіть зло, яке в нас є; Він узяв на себе тягар простити нас, аби вмістити Свою любов у наші серця. Ось чому Бог проголошує в цій заповіді: «Візьміть Мене на себе, бо Я взяв вас на Себе».

Будь-хто може прикликати святе ім’я Господнє – вірної й милосердної Любові – у будь-якій ситуації. Бог ніколи не відмовить серцю, яке щиро кличе Його. І згадаймо ще про домашнє завдання: навчаймо дітей добре чинити знак хреста.

Франциск, Папа
Ватикан, зала Павла VI
22 серпня 2018

Переклад КМЦ за vatican.va