Манускрипти на Адвент. Молитовник героя шекспірівської трагедії

Похмурого листопадового дня 1396 року восьмирічна донька французького короля Ізабелла ступила на англійський берег. Цій дівчинці судилося стати дружиною англійського короля Річарда ІІ – так, так, того самого, про якого згодом написав трагедію Вільям Шекспір. Крім того, Ізабелла мала виконати ще одну важливу функцію – служити символом тимчасового перемир’я між Англією та Францією у Столітній війні. Замирення – це справа важлива, тому посаг за принцесу був даний більш ніж солідний: золото, розкішні тканини, коштовне каміння. Від батьків молодої подружжя отримало й іще одну цінну річ – двотомний манускрипт, який уже тоді носив назву Бельвільського часослова.

Трагедії супроводжувли цей манускрипт протягом усієї його історії. Спочатку він належав герцогу Олів’є де Кліссону, який у вирі Столітньої війни між Францією й Англією перейшов на сторону англійців, згодом був захоплений французами, звинувачений у державній зраді та страчений. Усе його майно, яке зберігалось у замку Бельвіль, було конфісковано – так часослов потрапив до французького короля Карла V, батька Ізабелли. А далі восьмирічну Ізабеллу було видано заміж за Річарда ІІ, який невипадково став героєм трагедії Шекспіра – адже з цілковито очевидних причин король не мав спадкоємця трону, що призвело до заворушень серед англійської знаті. Внаслідок цілого шерегу інтриг, зрад, заколотів і судових процесів Річарда ІІ позбавили трону – королем став його дуже далекий родич, який правив під іменем Генріха IV (Болінгброка). Ці події стали прологом уже англійської Війни Червоної та Білої Троянд.


Ізабеллу було спочатку заарештовано, а після смерті в ув’язненні її чоловіка, уже колишнього короля, вислано назад до Франціїї – на умовах, що весь посаг залишається в Англії. Так Бельвільський часослов змінив власників і опинився в бібліотеці Генріха IV Болінгброка. Той не довго роздумував над долею книжки – особливих сентиментів до неї він не відчував, тому з вільним серцем подарував назад, у Францію, герцогу Жану Беррійському. Цей відомий книголюб віддав часослов у посаг за свою племінницю, яку родина віддавала до затворницького монастиря сестер-домініканок у Пуассі. Там рукопис і зберігався майже 400 років, аж до Великої Французької революції. Нині манускрипт входить до зібрання Національної бібліотеки Франції.


Попри те, що Бельвільський кодекс називають часословом, насправді це радше невеличикий допоміжний Месал для світських осіб. Він призначений не для служіння Меси, а для того, щоб вірні могли слідкувати за її перебігом. Нагадаємо, що аж до реформи ІІ Ватиканського Собору миряни ходили не «на Месу», а «до Меси», тобто лише мали право бути присутніми при звершенні Таїнства Євхаристії. Тому подібні допоміжні молитовники були незайвими в богослужбових практиках. Проте їхнє виготовлення не було налагоджене системно, тож такий тип манускриптів не дуже поширений. Перший том містив молитви на літо, з травня до жовтня; другий том – на зиму, відповідно, з листопада до квітня.


Оформлення сторінок доволі стримане. Основу його становлять рослинні орнаменти, базовані, вочевидь, на мотивах виноградної лози. У верхній частині сторінки рослинний орнамент може завершуватися делікатними й не занадто фантасмагорійними варіаціями на тему химер та уявних істот – інколи навіть язик не повертається назвати їх химерами, так спокійно вони намальовані.


На початку кожного молитовного дня нижня планка додатково оздоблена цікавим богословським мотивом – на одному рівні зображені пророки Старого Завіту та герої Нового. Так мініатюрист ілюстрував базову тезу богослов’я і літургіки – пошук Старого Завіту в Новому і Нового у Старому. Мініатюри, розміщені лише на початку кожного дня, зображують саме ту подію зі Священної Історії, яку цього дня відзначають. Через те, що манускрипт спеціально писали для особи, яка хотіла не просто прийти «до Меси», а стежити за її ходом і розуміти сенс кожного етапу, Бельвільський часослов не вражає увагу надміром ілюстрацій чи пишнотою мініатюр – мимохіть звертаєш увагу, як багато тут тексту й мало прикрас. Око тішать хіба що яскраві ініціали заввишки хіба один-два рядки, які неначе щедрою рукою розсипані по сторінці, та орнаментальні лінійки, якими переписувачі завершували закороткі текстові рядки вирівнювали ширину тексту в колонках.


Припускають, що цей часослов був створений домініканськими майстрами – принаймні, в каталогах Національної бібліотеки Франції він фігурує під титулом «Breviarium ad usum fratrum Praedicatorum» – «Часослов для вжитку братів-проповідників». Можливо, саме цим можна пояснити його скромну принадність. Проте насичена перипетіями історія часослова – це яскравий доказ, що навіть за зовні простими й стриманими формами може ховатися дуже глибокий і повчальний зміст. І зараз наші читачі мають шанс поглянути на ті сторінки, на які кілька століть тому щодня дивився справжній герой шекспірівських трагедій.

Джерело ілюстрацій – Національна бібліотека Франціії.

Олексій Браславець