Ми – сторожі одне одного. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 17 жовтня 2018 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Сьогодні я хочу продовжити розмову про п’яте слово Декалогу: «Не вбивай». Ми вже підкреслили, що ця заповідь показує, яке коштовне, священне й недоторканне в очах Бога людське життя. Ніхто не може зневажати життя іншого – чи й власне; врешті-решт, людина несе в собі образ Божий, вона – об’єкт Його нескінченної любові, незалежно від стану чи статусу свого існування.

В уривку з Євангелія, який ми щойно почули, Ісус ще глибше розкриває сенс цієї заповіді. Він говорить, що перед обличчям Божого суду навіть гнів на брата – це форма вбивства. Ось чому апостол Йоан написав: «Кожен, хто ненавидить брата свого, – душогубець» (1 Йн 3, 15). Але Ісус не зупиняється на цьому й за тією самою логікою вказує, що образа та презирство також можуть вбити. Ми звикли до образ, це правда, і сприймаємо їх як щось природне. А Ісус каже нам: «Зупиніться, бо образа болить, вбиває». Презирство: «Проте ж я зневажаю цих людей». І це форма вбивства гідності людини. Було б добре, якби це повчання Ісуса увійшло у розум і серце, якби кожен із нас сказав: «Я ніколи нікого не ображатиму». Це був би чудовий намір, адже Ісус каже нам: «Поглянь-но, якщо ти зневажаєш, якщо ти ображаєш, якщо ти ненавидиш – ти вчиняєш убивство».

Жоден кодекс людських законів не визнає цих різних дій рівнозначними, не засуджує їх однаково. Та зовсім логічно, що Ісус закликає навіть зупинити жертву в храмі, якщо ми згадаємо, що згрішили проти свого брата: тоді треба піти, знайти його та примиритися з ним. Ідучи на Месу, нам необхідно так само прагнути примиритися з тими людьми, із якими у нас проблеми. Навіть просто погано думаючи про них, ми образили їх. Але як же часто трапляється, що, чекаючи входу священика на Літургію, ми теревенимо між собою – і недобре кажемо про інших. Цього не можна робити! Подумайте про тяжкість образи, презирства, ненависті: Ісус ставить їх на одну сходинку з убивством.

Що має на увазі Ісус, аж так розширюючи сферу п’ятої заповіді? У людського життя є шляхетний бік, дуже чутливий і сокровенний, не менш важливий, аніж його фізичний вимір. Щоб образити невинність дитини, достатньо невчасно щось сказати. Аби поранити жінку, достатньо бути неуважними до неї. Щоб розбити серце молодої людини, достатньо відмовити їй у довірі. Щоб знищити чоловіка, достатньо проігнорувати його. Байдужість убиває. Це те саме, що сказати комусь: «Ти вмер для мене»; так ми вбиваємо його у своєму серці. Не любити – це перший крок до вбивства; і не вбити – це перший крок до любові.

На початку Біблії ми читаємо страшну фразу, яка лунає з вуст першого вбивці, Каїна, у відповідь на запитання Господа, де брат його. Каїн відповідає: «Не знаю. Хіба я сторож брата мого?» (Бут 4, 9). Так кажуть убивці: «Це не стосується мене»; «Це твої проблеми». Спробуймо відповісти на це запитання: чи ми – сторожі братам нашим? Так! Ми – сторожі одне одного! І шлях життя такий – це не вбивати.

Людське життя потребує любові. А що таке справжня любов? Саме її показав нам Христос: милосердя. Любов, без якої ми не можемо обійтися – це пробачати та приймати тих, хто нас скривдив. Ніхто не може прожити без милосердя, усім нам потрібне прощення. Отже, якщо вбивати означає руйнувати, придушувати, вилучати когось, то не вбивати – це значить піклуватися, цінувати, залучати. І пробачати.

Ніхто не може обманювати сам себе, мовляв, усе гаразд, бо я не роблю нічого поганого. Це спосіб існування мінералів чи рослин, але не людини. Особистість – чоловік чи жінка – не може так вважати. Чоловік або жінка потребують більшого. Добро треба чинити, кожен своє, кожен на свій лад, і віддаватися цьому рішуче й до кінця. «Не вбивай» – це заклик до любові та милосердя, заклик жити згідно з Господом Ісусом, Який віддав своє життя за нас і воскрес за нас. Колись ми тут, на площі, повторювали фразу святого про це. Можливо, вона допоможе нам: «Не чинити злого – це добре. Але не чинити добра – це не добре». Нам потрібно завжди чинити добро. Іти далі й далі.

Це втілений Господь освятив наше існування; це Він ціною Своєї крові зробив його безцінним; це Він, «Творець життя» (Діян 3, 15), завдяки Якому кожен стає даром від Отця. У Ньому, у любові, сильнішій за смерть, і силою Духа, яку Отець дає нам, ми можемо сприйняти заповідь «Не вбивай» як найважливіший і найсенсовніший заклик: не вбивати – це заклик любити.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
17 жовтня 2018

Переклад КМЦ за vatican.va