У житті Божих дітей кожне діяння – це місія, отримана від Господа. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 19 вересня 2018 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

На шляху знайомства з Декалогом сьогодні ми зупинимося на заповіді про батька та матір. У ній ідеться про пошану до батьків. Що таке «шана»? Єврейське слово вказує на славу, поцінування, буквально – на «вагу», постійність реальності. Це справа дотримання не зовнішньої форми, а правди. Вшановувати Бога у Святому Письмі означає визнавати Його реальність, Його присутність; це проявляється в певних ритуалах, але насамперед передбачає, що Богу віддають належне місце в житті. Тому шанувати батька й матір означає визнавати їхню важливість, зокрема конкретними вчинками, які виявляють відданість, прихильність і піклування. Але йдеться не лише про це.

Четверта заповідь має особливу рису: це заповідь, у якій згадано про наслідки. Вона каже: «Шануй батька твого й матір твою, як заповідав тобі Господь, Бог твій, щоб довго тобі жити й бути щасливим на землі, що її Господь, Бог твій, дає тобі» (Втор 5, 16). Пошана до батьків призводить до довгого щасливого життя. Слово «щастя» вжите в Декалозі тільки щодо стосунків із батьками.

Ця тисячолітня мудрість вказує на те, що людська наука змогла сформулювати лише трохи понад сто років тому: що відбиток дитинства позначає все життя. Часто це легко зрозуміти, якщо хтось виріс у здоровому й гармонійному середовищі. Але так само трапляється, якщо людина сформована в досвіді відкинення чи насильства. Наше дитинство трохи нагадує незмивне чорнило, яке проступає у смаках і способі буття, навіть якщо хтось намагається приховати рани свого походження.

Проте четверта заповідь містить іще більше. Вона не говорить про доброту батьків, не вимагає від батьків і матерів бути досконалими. Тут сказано про дії дітей, які мають не зважати на заслуги своїх батьків, і це щось незвичайне й визвольне: хоча не всі батьки добрі й не кожне дитинство безтурботне, усі діти можуть бути щасливі, бо досягнення повного та щасливого життя залежить від справедливої вдячності тим, хто привів нас у світ.

Подумаймо, чим це слово може підтримати багатьох молодих людей, чиї історії сповнені болю, й усіх тих, хто зазнав страждань у юності. Численні святі – і численні християни – після непростого і стражденного дитинства, сповненого страждань, прожили яскраве життя, бо примирилися з життям завдяки Ісусові Христу. Згадаймо юнака, сьогодні блаженного, а наступного місяця вже святого Сульпріціо, який покинув цей світ у 19 років, примирившись із усіма болями, із усіма випробуваннями, тому що його серце було спокійне й ніколи не зрікалося батьків. Подумаймо про святого Камілло де Лелліса, який з безрадісного дитинства зумів збудувати життя любові та служіння; про святу Жозефіну Бакіту, яка виросла в жахливому рабстві; або про блаженного Карло Ньоккі, сироту й бідняка; або навіть про святого Йоана Павла ІІ, який рано втратив матір.

Хоч би з якого середовища походила людина, ця заповідь дає їй орієнтир, який провадить до Христа: у Ньому, по суті, проявляється справжній Отець, Який пропонує нам «вродитися з висоти» (Йн 3, 3-8). Загадки буття прояснюються, коли з’ясовуємо, що Бог завжди готував нас до життя Його дітей, де кожне діяння – це місія, яку ми від Нього отримали.

Наші рани стають можливостями, коли завдяки благодаті ми відкриваємо, що реальна загадка – це вже не «чому», а «для кого» зі мною все це трапилося. Про що йшлося Богові, коли Він готував мене через усю мою історію? І тут усе перевертається, усе стає коштовним, усе стає конструктивним. Мій досвід, навіть сумний і болісний, у світлі любові може стати для інших джерелом порятунку? І тоді ми можемо почати шанувати батьків – зі свободою дорослих дітей і з милосердним сприйняттям їхніх обмежень.

Шануймо батьків: вони дали нам життя! Якщо ви відійшли від батьків, наважтеся й поверніться, поверніться до них; може, вони старі… Вони дали вам життя. І ще – між нами існує звичка говорити гидоти, навіть лаятися… Будь ласка, ніколи, ніколи, ніколи не ображайте чужих батьків. Ніколи! Ніколи не ображайте матір, ніколи не ображайте батька. Ніколи! Ніколи! Ухваліть це внутрішнє рішення самостійно: відтепер я не зневажатиму нічиїх матерів і батьків. Вони дають життя! Їх не можна ображати.

Це чудесне життя нам запропоноване, а не нав’язане: відродження у Христі – ця благодать, яку треба прийняти вільно (див. Йн 1, 11-13), – і скарби хрещення, у якому, через Святого Духа, присутній один Отець – Той, що на небі (пор. Мт 23, 9; 1 Кор 8, 6; Еф 4, 6).

Дякую!

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
19 вересня 2018

Переклад КМЦ за vatican.va