Спільно з журналом «Вербум» пропонуємо читачам КМЦ фрагмент із есе американської авторки Фланнері О’Коннор «Католицькі романісти і їхні читачі», опублікованого у збірці «Таємниця і звичаї» («Mystery and Manners», 1957). У цьому тексті вона розмірковує про письменницьке покликання й додаткові обов'язки, які виникають в автора-католика.
Щоразу, думаючи про католицьких романістів і їхні проблеми, я згадую легенду про святого Франциска й вовка з Ґуббіо. За цією легендою, святий Франциск навернув вовка. Не знаю, справді він навернув того вовка чи просто характер вовка добряче покращився після зустрічі зі святим Франциском. У кожному разі, звір став значно спокійніший. Але мораль цієї історії, принаймні для мене, полягає в тому, що вовк, попри покращення характеру, залишився вовком. Так само воно є – або має бути – з католицьким чи просто справді християнським романістом. Хоч би як Церква покращувала його характер, якщо він романіст, то має залишатися вірним цій своїй природі. Церква ж має робити письменника кращим письменником.Я кажу «має» тому, що, на жаль, не завжди так трапляється. Католицькі романісти часом так захоплюються власною християнськістю, що забувають про свою природу письменників – творців художньої літератури. І це нічого, це нормально, якщо тоді вони припиняють писати художню літературу, але найчастіше ж не припиняють – і так виставляють себе на посміховисько, як міг би вовк, якби після зустрічі зі святим Франциском почав ходити на задніх лапах.
Романіст – це перш за все людина, обдарована талантом до певної справи. Кожен серйозний письменник намагається зобразити реальність так, як вона проявляється через наші конкретні відчуття, а цього не можна зробити, якщо вам бракує первинного інструменту – таланту – і пошани до таланту як такого. Добре було б тримати в пам’яті річ очевидну, але часто нехтувану: кожен письменник мусить упоратися з можливостями, що відкрилися перед ним завдяки його таланту. Можливості й обмеження означають приблизно те саме. Справа кожного письменника – штовхати свій талант до його найдальшої межі, до межі, властивої саме цьому таланту.
Зараз, мабуть, варто уточнити, про яких саме авторів художньої літератури мені йдеться. Я маю на увазі письменників, які сприймають літературу як мистецтво і змирилися з її вимогами й незручностями. Я маю на увазі авторів, які пишуть не для всіх узагалі й не для когось зокрема, а лише заради того, про що пишуть. Нехай їхній дар і невеликий, та вони не прагнуть його знищити, намагаючись використовувати поза властивими йому межами. Такі письменники завжди перебувають у пошуках справжнього, незалежно від того, як його називають чи які інструменти застосовують, щоб до нього дістатися.
Святий Тома Аквінський каже, що мистецтво не потребує правильного запиту, що воно цілковито зосереджене на благові самого твору. На його думку, мистецький твір благий сам у собі, і це правда, яку сучасний світ здебільшого забув. Нас не вдовольняє варіант змиритися зі своїми обмеженнями та зробити щось, що просто благе саме собою. Ні, зараз ми хочемо робити щось, що матиме утилітарну цінність. Але те, що благе саме в собі, прославляє Бога, бо воно відображає Бога. Митець має достатньо справ і виконує свій обов’язок, якщо віддається мистецтву. Він може преспокійно залишити євангелізацію євангелістам. Насамперед йому треба усвідомлювати свої обмеження як митця – бо мистецтво перевершує межі, лише залишаючись у них.
Продовження тексту – на сторінці проекту «Вербум».
Фото – Lawrence Lew OP
Екскурс в історії: середньовічні ідеали трапези Одним із найпоширеніших міфів про середньовіччя залишаються жахливі застільні манери. Їсти руками, мати одну серветку на всіх, ділитися келихом із сусідом та сякатися у скатертину – ось неповний перелік «злочинів» гостя на середньовічному бенкеті.
Провідник у невидимий світ
Скульптор про пам'ятник Йоану Павлу ІІ: "Його усмішка мені приснилась"
Культура Історичні згадки про музику у Кафі Більшість із вас чули про існування генуезьких середньовічних торгових факторій у Північному Причорномор’ї та зокрема в Криму. Старший науковий співробітник Національного заповіднику "Софія Київська" Олександр Джанов та викладач кафедри старовинної музики НМАУ ім. П. І. Чайковського Іван Кузьмінський дослідили джерела про музикантів Кафи та сьогодні поділяться цією інформацією з нами.Схожі новини
