Єпископ Станіслав Широкорадюк: «Велика Божа благодать – бути перед самою смертю з батьком, молитися разом»

Велика Божа благодать – бути перед самою смертю з батьком, молитися разом. І ця смерть нікого не лякала. Ми не могли батькові сказати: так, ти ще поживеш. Ми говорили просто, що об’єднуємося навколо того, що нас чекає. Не хочемо, щоб батько помер, але хочемо його провести до Вічного життя. І це було так приємно, так добре, коли ми єдналися навколо тої останньої дороги, не боячись сказати правду, що так, усі ми смертні. Так, ми мусимо пройти через смерть. Мусимо пройти, але не боїмося, а хочемо об’єднатися – і це дуже важливо, важливий момент.

І Бог цей момент нам дав. Я дуже радий, що міг бути в цей момент із батьком, що ми могли спільно цю хвилину переживати.

Я хочу подякувати моїм співбратам єпископам за їхню присутність, єпископові Едварду за його слово, усім священикам, які прибули. Ваша присутність – це дуже гарний знак священицької солідарності, за що вам сердечно дякую. Нехай Бог вас винагородить і благословить!

Дуже дякую сестрам, так багато сестер приїхало. Це для мене великий борг молитви за вас. І хористам, які прикрасили Літургію ангельським співом. Кожен елемент Літургії дуже важливий для нас. А головне – що ця Літургія об’єднала нас усіх.

Дякую отцеві Анатолію за піклування про мого батька: він його сповідав перед смертю, вділяв таїнства. І перше, що ми зробили, коли батько помер, – це відразу прийшли разом з отцем Анатолієм і відслужили Месу.

А все це підсумовуючи, що тут можна сказати? Dies natalis! Так кажуть про смерть – День народження. День народження для Неба!

Я хочу подякувати Богові за те, що дав мені таких батьків. Знаєте, ми жили небагато, жили в селі, жили скромно, і я ніколи не заздрив комусь, не переймався, що хтось має більше, а хтось менше. Ніколи не хотів мати якихось інших батьків – освіченіших, впливовіших. Я був завжди задоволений ними, як вони були.

І сьогодні хочу подякувати батькові за те, що дав нам віру. Хоча сам був православний, з мамою одружився в католицькому обряді, і він ніколи не забороняв, ніколи не сказав ні слова проти того, як мама виховувала дітей: має бути одна віра, одна надія і це нас об'єднувало. Усіх нас охрестив у католицькій вірі. І я дуже вдячний, що батько так багато нам дав, вдячний за цю віру! Вона залишилася з нами на все життя.

Усяке було в житті, святі тільки в Небі, і батько теж не був святий. Але коли мама не раз рахувала копійки – так, ми голоду не терпіли, це правда, хліба було в нас, але копійки рахували, і треба було вибирати, на що ці кошти призначити. Отож, коли мама збирала ці копійки і хотіла нас завезти до храму на Гречани, а це 70 км, завжди потрібно було спитати, чи батько не проти, все ж таки нас двоє, троє їде – і це були видатки. І батько казав, що ніколи, ніколи не можна шкодувати на це грошей. Якщо до храму, то будь ласка, що хочете, навіть щось продати, але до храму вези дітей. Це, власне, був батько – і це дуже важливе, що залишилося нам у житті: батько ніколи для того, що святе, ніколи не жалів. І за це я йому сьогодні дуже вдячний! Хочу подякувати йому за моїх сестричок, які опікувалися ним, забрали його з села і створили йому гідні умови для життя. І в цій опіці він відійшов до Вічності.

Хочу подякувати всім, хто молився сьогодні за батька, і запевнити вас, що ці молитви приносять великі плоди не тільки померлим, а перш за все нам. Плід молитви отримує спочатку той, хто молиться. Нехай добрий Бог примножить ці плоди і дасть вам все те, чого найбільше потребуєте. Головне – це Божі благодаті, про які завжди молитеся. Нехай Господь благословить!













Католицький Медіа-Центр