Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Христос може забрати наше перелюбне серце й дати нам серце вірне. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 24 жовтня 2018 року
16:57 П'ятниця 0 222
9-11-2018, 16:57

Христос може забрати наше перелюбне серце й дати нам серце вірне. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 24 жовтня 2018 року

Повчання про заповіді – ХII: Ісус про заповідь «Не чини перелюбу»
Дорогі брати і сестри, доброго дня!

У наших розмовах про заповіді сьогодні ми підійшли до шостого слова, яке стосується аспектів емоційності й сексуальності та каже: «Не чини перелюбу».

Це безпосередній заклик до вірності. Врешті-решт, ніякі людські стосунки не будуть справжні без вірності й чесності.

Не можна любити лише доти, доки це зручно; насправді любов проявляється поза межами нашої вигоди, без підготовки шляхів для відступу. Як каже Катехизм Католицької Церкви: «Любов прагне бути постійною. Вона не може бути тільки “до нового рішення”» (ККЦ, 1646). Вірність – це риса вільних, зрілих, відповідальних людських стосунків. Так само й із дружбою: вона справжня лише тоді, якщо вистоює в яких завгодно умовах, інакше це не дружба. Справжню любов являє нам Христос – Той, Хто живе безмежною любов’ю Отця та її міццю залишається вірним другом, який приймає нас навіть тоді, коли ми помиляємося, і завжди зичить нам блага, навіть коли ми на це не заслуговуємо.

Людина потребує любові, не обмеженої ніякими умовами, і той, хто її не знає, носить у собі певну неповноту, недовершеність, часто навіть не здогадуючись про це. Людське серце намагається заповнити цю порожнечу сурогатами, схиляючись до компромісів і банальностей, які надають любові присмаку незрозумілості. Небезпечно було б назвати любов’ю незрілі й позбавлені смаку стосунки, які наповнюють ілюзорним враженням, наче знайдено світло життя, коли в найкращому разі ми бачимо лише його відбиток.

Іноді значну увагу звертають на фізичну привабливість. Сама собою вона – Божий дар, який має на меті торувати шлях до встановлення справжніх і вірних стосунків із людиною. За словами Йоана Павла II, людина «покликана до повної й зрілої спонтанності взаємин», які «поступово дозрівають під час розпізнання імпульсів серця». Це щось набуте, адже кожна людина «наполегливо й послідовно має дізнаватися про те, що значить тіло» (див. Аудієнція від 12 листопада 1980).

Покликання до подружнього життя вимагає ретельної праці для розвитку стосунків і їхньої перевірки під час заручин. Аби здобути доступ до Таїнства Шлюбу, заручені мають дозріти й упевнитися в тому, що їхній подружній вузол зав’язала рука Бога, Який спрямовує й супроводжує їх, дозволяючи сказати: «Христовою благодаттю обіцяю тобі любов і вірність назавжди». Вони не можуть обіцяти одне одному вірність «у радості й горі, у хворобі й здоров’ї», взаємну любов, повагу та пошану в усі дні життя тільки на підставі доброї волі та сподівання, що «саме так це працює». Їм потрібно стояти на твердому ґрунті вірної Божої любові. І тому перед Таїнством Шлюбу необхідна ґрунтовна підготовка, яку я навіть назвав би катехуменатом, тому що йдеться про любов на все життя, а з любов’ю не можна жартувати. Три чи чотири конференції в парафії не можна вважати «підготовкою до шлюбу»; ні, це не підготовка, а її симуляція. І відповідальність за те, що кояться такі речі, лягає на парафіяльного священика, а також на єпископа, який їх дозволяє. Підготовка має бути зрілою, а це вимагає часу. Ідеться не про формальність – це таїнство, підготовка до якого має бути справжнім катехуменатом.

Вірність – це насправді спосіб буття, стиль життя. Працювати чесно, говорити щиро, залишатися вірним істині у думках і діях. Вірність, якою наповнене життя, проявляється в усіх його аспектах і заохочує чоловіків і жінок до вірності й надійності за будь-яких обставин.

Але замало нашої людської природи, щоб досягти цього; необхідно, щоб вірність Богу входила в наше життя, наповнювала нас. Шоста заповідь Декалогу закликає нас звернути погляд до Христа, Який у Своїй вірності може забрати наше перелюбне серце й дати нам серце вірне. Він, тільки Він – це любов без умов і зайвих запитань, повна самовіддача й рішучість знести все аж до смерті.

Із Його смерті й воскресіння зростає наша вірність, із Його безумовної любові визріває сталість стосунків. Із сопричастя з Ним, з Отцем і з Духом Святим походять сопричастя між нами і здатність жити, зберігаючи вірність наших зв’язків.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
24 жовтня 2018

Переклад КМЦ за vatican.va

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий