Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів України
» » » Манускрипти на Адвент. Як Папа Григорій IX юридичну науку започатковував
16:26 Середа 0 112
20-12-2017, 16:26

Манускрипти на Адвент. Як Папа Григорій IX юридичну науку започатковував

З нагоди столітнього ювілею першої кодифікації канонічного права Католицької Церкви варто згадати і про Декреталії Папи Григорія ІХ. Манускрипти з їхніми текстами належать, мабуть, до найпоширеніших у світі.
На галереї залу засідань Палати представників Конгресу США розміщені меморіальні зображення історичних постатей, чий внесок у становлення правових систем, на думку законотворців, найзначніший. На одному з мармурових медальйонів можна побачити профіль людини в характерному головному уборі – це портрет Папи Григорія ІХ, одного з героїв сьогоднішньої нашої розповіді.


Він народився між 1160 та 1170 роками в невеличкому містечку неподалік від Рима. Найважливіша деталь його біографії – це роки навчання у Парижі й Болоньї, тогочасних визнаних осередках канонічного права. Знання, там здобуті, та студії за Декретом Граціана зробили з майбутнього Папи кваліфікованого правника, і його допомога скоро знадобилася Святому Престолу. 1198 року Папа Інокентій ІІІ надав йому кардинальський титул – зауважмо, попри те, що каноніст не мав ні єпископського, ні навіть священицького сану. Священиком і єпископом він став лише 1206 року, коли його призначили на важливу посаду кардинала-єпископа Остії та Велетрі – це найпочесніший кардинальський титул у Римській Церкві. Понтифікат Григорія ІХ припадав на 1227–1241 роки.


Головною справою його життя можна вважати розвиток канонічного права, причому вплив Папи відчутний і в сучасній каноністиці. Римлянин за місцем народження і способом думання, він чудово розумів, що значить право в житті Церкви: саме в той історичний період південь Європи був охоплений так званою «катарською єрессю», успіх якої часто зумовлювало недотримання елементарної церковної дисципліни серед кліриків. Тому 1230 року Папа Григорій ІХ вирішив продовжити справу Граціана – і наказав укласти збірку законів, яка згодом отримала назву «Декреталії Папи Григорія» («Decretales Gregorii IX»). На відміну від Декрету Граціана, який насамперед був підручником, а вже потім юридичним авторитетом, Декреталії мали стати автентичним законодавством Католицької Церкви – що й відбулося 1234 року, коли Папа Григорій ІХ офіційно проголосив їх законом.


Безпосереднє укладання збірки було доручене домініканському ченцю Раймундові Пеньяфортському, який походив із першої генерації сподвижників святого Домініка, пізніше став третім Генеральним магістром Ордену Проповідників, а ще згодом – святим. Отець Раймунд невипадково отримав це завдання: він сам студіював канонічне право в Болоньї, тому добре зрозумів ідею Папи. Тому йшлося вже не просто про «узгодження неузгодженого», як це було у випадку Граціана, а про структурування й систематизацію наявних канонів. Окрім того, суто церковні канони були доповнені й розширені – і саме це видає роботу справжніх юристів! – нормами римського й германського права. Це дозволило перетворити церковне право на справжню науку, адже відтепер воно мало методологічний апарат для розвитку.


По суті, Раймунд Пеньяфортський зробив для канонічного права приблизно те саме, що трохи згодом святий Тома Аквінський – для католицької теології: зберігши католицький зміст, він запозичив з античної спадщини та пристосував для потреб Церкви робочий інструментарій науковця. Також отець Раймунд запропонував розглядати право Церкви аналогічно до римського: як сукупність правових галузей, об’єднаних у збірку під однією палітуркою. Цей підхід зберігся і в сучасному Кодексі канонічного права 1983 року. Декреталії Папи Григорія стали не лише видатною пам’яткою католицької думки, а й дієвим інструментом утримання церковної дисципліни на найближчі сімсот років. Папа Григорій здобув славу видатного реформатора й основоположника однієї зі світових правових систем. А Раймунда Пеньяфортського відтоді вважають батьком канонічного права як науки – та святим покровителем юристів та каноністів.


Манускрипти з Декреталіями Папи Григорія були поширені в Європі, адже кожен церковний суд і курія мали на щодень керуватися цим збірником. Зовні кодекси нагадували Декрет Граціана – текст канонів в оточенні глос, виразно виділені внутрішні й зовнішні береги та чітка рубрикація, яка має полегшити орієнтацію юриста в текстах. На ілюстраціях до цього тексту – так звані Смітфілдські Декреталії, манускрипт зі збірки короля Англії Генріха VIII, який нині зберігається у Британському музеї.


Походить цей рукопис із південної Франції, з міста Тулуза – до речі, саме в тому регіоні у ХІІІ столітті буяли альбігойські та катарські заворушення й було засновано Орден Домініканців. Щоправда, написаний манускрипт між 1300 та 1340 роками, а це десь на століття пізніше за оригінальний текст. Проте в окремих мініатюрах можна побачити сліди історичної пам’яті про описувані події. Тут є багато зображень «екзотичних» військових дій – свідчень про ворожість автора до лицарського стану: наприклад, жінка на фортечній стіні б’ється з озброєними лицарями, які штурмують твердиню.


Або й трохи сатири: славнозвісний середньовічний персонаж Лис Ренар, обманом привласнивши атрибути єпископської влади, проповідує гусям та іншому домашньому птаству, причому на шию декого з пернатих вже накинуто мотузку. Варто згадати з цього приводу, що дисциплінарні зловживання з боку духовенства добряче доклалися до вибухового поширення альбігойської єресі – власне, саме цьому правовим шляхом намагалися запобігти Папа Григорій ІХ та Раймунд Пеньяфортський.


На сторінках Декреталій є й пізніші англійські домальовки. Наприклад, сатира на дуелі, які тоді були дуже популярні в англійському суспільстві й засуджені Церквою: дві мавпи в обладунках зійшлись у герці, а ще дві – секунданти – завмерли в безпорадних позах. Франко-англійське оформлення може свідчити про те, що на Альбіон манускрипт потрапив за часів так званої Столітньої війни між Англією та Францією. Принаймні в Англії він зберігався з початку XV століття, коли пріор августиніанського монастиря святого Варфоломія у Смітфілді залишив відповідний напис на форзаці манускрипту.


Пергаментні сторінки доволі великі – 45x28 см; у кодексі їх трохи понад 300. Коментарі-глоси належать сучасникові Папи Григорія та Раймунда юристові Бернардо ді Ботоне з Парми, якого вважають класичним коментатором Декреталій.

Олексій Браславець

Попередні адвентові історії:
Фламандський Апокаліпсис: тут живуть дракони
Крихітний часослов Жанни д'Ерве
Рукопис Войнича – найзагадковіша книга Середніх віків
Загадки Псалтиря королеви Ядвіги
Декрет Граціана, або трохи про церковне право

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Культура 19:14 Четвер 0 362 Манускрипти на Адвент. Кодекс Ротундус – чудовий і чудернацький Нині книжки, особливо дитячі та всілякі арт-буки, бувають будь-яких форматів і розмірів. Це відповідно впливає на вартість поліграфії, тому нестандартним виглядом видавці не зловживають. Історично сформувалося 4 види розмірів книжкового аркуша: in plano, in folio, in quarto й in octavo, і традиційно вони завжди чотирикутні. Відколи виник кодекс як такий, його форма не змінювалася століттями аж до епохи бароко, коли набули поширення пісенники у формі серця. Трикутну форму мав окультний рукописний гримуар відомого авантюриста XVIII ст. графа Сен-Жермена. А ось форма кола для книговидання досі диковинка й нечувана розкіш.