Манускрипти на Адвент. Крихітний часослов Жанни д'Ерве

Жанна д'Ерве вийшла за французького короля Карла IV Красивого, коли їй було 15. Цей шлюб потребував особливого папського благословення, бо вони були двоюрідними братом і сестрою, але це не єдина причина, чому він залишився в історичній пам'яті. Коронація Жанни 1326 року, одна з найкраще задокументованих із середньовічної епохи, належала до найрозкішніших подій тогочасного королівського двору: їжа, хутра й коштовності для церемонії були так дорогі, що переговори щодо їхньої вартості точилися ще 1329 року. На цьому фоні невеличкий часослов, який Карл IV подарував дружині, може здатися нетиповим: тут нема позолоти й вишуканих барв, ілюстрації часто монохромні, а помилки в тексті помітно виправлені – зазвичай у манускриптах, виготовлених для багатих замовників, так не робили, щоб не псувати вигляду тексту. Але насправді стримані сторінки часослова Жанни д'Ерве – це зразок найвишуканіших середньовічних ілюмінацій.



Часослов був замовлений паризькому майстрові Жанові Пюселю, якого нині вважають одним із найкращих мініатюристів XIV століття, десь між 1324 і 1328 роками – на самісінькому початку спільного шляху королівської пари. Дослідники припускають, що це єдиний манускрипт, який художник виконав без допомоги помічників. Техніка, у якій він тут працював, має назву гризайль – від фр. «сірий»; ідеться про використання тональних градацій сірого. Щоправда, гризайль у манускрипті не чистий, бо сірі постаті на мініатюрах поєднуються з фонами інших кольорів – зазвичай м'яких, але іноді навіть глибокого червоного; та це лише допомагає увиразнити картину, як, наприклад, кольорові плями в сучасних чорно-білих фільмах.


Гра з тонами дозволила Пюселеві досягти скульптурної виразності фігур, особливо помітної у групових сценах (а таких тут багато). Те, що все вбрання одного кольору, не змушує постаті зливатися: художник майстерно пропрацьовує контури й складки. Імовірно, він орієнтувався на рельєфні зображення – і ми навіть знаємо, де їх можна шукати. Річ у тім, що Марійний чин часослова проілюстрований мініатюрами з дитинства Христа і Страстей, і вони розташовані на сусідніх сторінках: наприклад, поклоніння трьох царів поєднується зі сценою розп'яття. Сьогодні такий підхід здається доволі дивним, але саме так виглядали поширені в тогочасному Парижі диптихи зі словоної кості, на яких Марійні зображення, зокрема різдвяні, поєднувалися зі сценами Страстей Господніх чи навіть із апокаліптичними картинами на кшталт Останнього Суду.



Невеличкі розміри книжки теж доволі оманливі в сенсі мистецького наповнення. Справді, думаючи про великі манускрипти – наприклад, Аміатинський кодекс – ми легко можемо припустити, що на кількадесяти кілограмах сторінок є достатньо простору для польоту мистецької уяви. Але скільки ілюстрацій може вміститись у крихітному рукописі на 209 аркушів завбільшки 9х6 сантиметрів? Утім, часослов Жанни д'Ерве надзвичайно багатий на оздоби. Крім 25 повносторінкових мініатюр, на його берегах можна знайти ще близько 700 ілюстрацій, які зображають єпископів, жебраків, молодих панянок і вуличних артистів, а крім них – мавп, зайців, котів та численних істот, відповідників яким у реальності годі шукати. Стриманий італійський стиль основних мініатюр тут поєднується з вигадливими образами французької готики на маргіналіях. Спостережливість художника вкупі з його нестримною фантазією породила книжку, яка уважного глядача може занурити не тільки в молитву, а й у повсякденне життя середньовічного міста.

Джерело ілюстрацій – музей Метрополітен.

Варвара Холодна

Попередні адвентові історії:
Рукопис Войнича – найзагадковіша книга Середніх віків
Загадки Псалтиря королеви Ядвіги
Декрет Граціана, або трохи про церковне право
«Carmina Burana» – пісні мандрівних студентів
Трактат про сотворення світу