Єдине справжнє мірило життя – це любов, якою любить Бог. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 10 жовтня 2018 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Сьогоднішня розмова присвячена п’ятому слову: не вбивай. П’ята заповідь: не вбивай. Ми вже перейшли до другої частини Декалогу, яка стосується взаємин із іншими; і ця заповідь у своєму лаконічному й категоричному формулюванні – неначе міцний мур, що стоїть на захисті основної цінності в людських стосунках. А яка ж основна цінність у людських відносинах? Життя. І тому сказано: не вбивай.

Можна навіть сказати, що будь-яке зло, вчинене у світі, полягає у зневазі до життя. Життя зазнає атак під час воєн чи з боку організацій, які експлуатують людину – нам доводиться багато читати про це у пресі й дивитися в новинах; на життя чигають спекуляції щодо творіння, культура відкинення й усі ті системи, які підпорядковують людське існування економічним вигодам, тимчасом як незліченні особи живуть в умовах, недостойних людини. Усе це – зневага до життя, тобто в певному сенсі вбивство.

Суперечливий підхід навіть дозволяє перервати людське життя в утробі матері – в ім’я захисту інших прав. Але чи ж можна вважати терапевтичним, цивілізованим або просто людським учинком згубу невинного й безпорадного життя на самому його початку? Я питаю вас: чи правильно буде «вигнати геть» людське життя, аби впоратися з проблемою? Чи справедливо вдаватися до послуг найманого вбивці, аби розв’язати проблему? Цього не можна робити. Не буде правильно «гнати геть» людину, хай і зовсім крихітну, задля розв’язання проблеми. Це все одно, що найняти вбивцю, щоб усунути проблему.

Чому все це відбувається? Звідки беруться насильство й заперечення життя? Зі страху. А й справді, прийняти іншого – це виклик особистому. Подумаймо, наприклад, що трапляється, коли з’ясовується, що зачате нове життя несе в собі неповносправність, інколи серйозну. Батьки в цих драматичних обставинах потребують реальної підтримки, справжньої солідарності, аби вистояти й подолати зрозумілі страхи. Замість цього вони часто отримують квапливу пораду перервати вагітність. Іншими словами, коли їм кажуть: «Зупиніть вагітність», – насправді це означає: «Женіть його геть».

Хвора дитина – втім, як і будь-яка інша нужденна людина на цій землі, як і літні люди, що потребують допомоги, як і численні бідняки, що намагаються вижити, як усі ті, на кого ми дивимося як на проблему, – це насправді Божий дар, який може витягнути мене з мого егоцентризму та зробити мене здатним любити. Вразливість життя іншого стає для нас виходом, способом врятувати себе від егоцентричного існування й відкрити радість любові. І тут я хочу зупинитися, аби висловити слова вдячності, подякувати багатьом волонтерам і потужному італійському волонтерському рухові, найсильнішому з усіх, які я знаю. Дякую.

Отож, що змушує людину заперечувати життя? Це ідоли цього світу: гроші – мовляв, цього краще позбутися, бо ж воно нам дорого обійдеться, – влада, успіх. Це неправильні критерії оцінки життя. А яке єдине справжнє мірило життя? Це любов – любов, якою любить Бог! Любов, якою Бог любить життя, – ось де мірило. Любов, якою Бог любить кожне людське життя.

Урешті-решт, який позитивний сенс несуть у слова «Не вбивай»? Той, що Бог «любить життя», як ми це чули в біблійному читанні.

Секрет життя відкривається нам у вчинках Божого Сина, Який став людиною аж настільки, що зійшов на хрест, зазнавши відкинутості, слабкості, бідності та страждань (пор. Йн 13, 1). У будь-якій хворій дитині, у кожній літній людині, у кожному втомленому мігранті, у кожному тендітному й незахищеному житті Христос шукає нас (пор. Мт 25, 34-46), шукає нашого серця, аби відкрити його до радості любові.

Варто прийняти кожне життя, бо кожна людина вибавлена кров’ю самого Христа (див. 1 Пт 1, 18-19). Не можна зневажати того, що Бог так полюбив!

Ми маємо сказати чоловікам і жінкам усього світу: не зневажайте свого життя! Не лише життя інших, а й свого власного, бо його теж стосується припис «Не вбивай». Багатьом молодим людям треба сказати: не зневажайте свого життя! Припиніть зрікатися Божої справи! Ви – Боже творіння! Не недооцінюйте себе, не зневажайте себе у вадах, які знищують вас і ведуть до смерті!

Нікому не належить вимірювати життя ілюзіями цього світу; кожен має приймати себе й інших в ім’я Отця – нашого Творця. Він «любить життя» – і це прекрасно, що «Бог любить життя». І всі ми надзвичайно цінні, аж настільки, що Він задля нас віддав Свого Сина. Як каже про це Євангеліє: «Бог бо так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув , але жив життям вічним» (Йн 3, 16).

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
10 жовтня 2018

Переклад КМЦ за vatican.va