Цього року Католицька Церква відзначає столітній ювілей ухвалення першої кодифікації свого права – Кодексу канонічного права Пія-Бенедикта (ККЦ-1917). А вісім століть до цього фундаментом церковного права був так званий Декрет Граціана.
Десь на початку ХІІ століття монах Граціан із камельдульського монастиря у Болоньї завершив головну свою працю – книжку, яка отримала назву «Concordia disconcordantium canonum» (Узгодження неузгоджених канонів) або ж просто «Decretum Gratiani». Монахові йшлося про те, аби створити для студентів нещодавно (1088 р.) заснованого Болонського університету підручник із канонічного права. Проте під час роботи він зустрівся з проблемою: канонів, які регулювали церковне життя, було так багато, а норми окремих канонів могли так відрізнятися, що йому довелося напружити інтелект і здійснити майже нездійсненне – узгодити неузгоджене. Граціан, посилаючись на авторитет Отців Церкви, Святе Письмо, розпорядження Пап і, врешті-решт, на здоровий глузд, звів під одну палітурку все, що було розпорошене по численних церковних бібліотеках тодішньої Європи. Підручник містив і тексти канонів, і коментарі автора щодо того, як розуміти та застосовувати у правовій практиці ту чи іншу норму. Він виявився такий універсальний, що скоро Граціан став визнаним авторитетом, а його труд трактували майже як «джерело права» – принаймні у складних ситуаціях зверталися саме до викладених тут порад. Наприкінці ХІІ століття за Декретом Граціана закріпилася репутація першого в історії Церкви зведення канонічного права Католицької Церкви.Оформлення кодексів Декрету Граціана було майже аскетичне, бо ж важили тут тексти. У центрі сторінки прямокутним блоком зазвичай у два стовпці були розміщені тексти узгоджуваних канонів, відділені від решти тексту внутрішніми берегами. Далі їх оточували так звані «глоси» (від грецького «glossa» – промова) – коментарі чи вказівки щодо трактування канонів, які належали визнаним фахівцям у царині канонічного права й богослов’я. Поступово таким найавторитетнішим глосатором-коментатором став Варфоломій із Брешії. Текст глос оточували широкі зовнішні береги, на яких могли залишати вже власні глоси безпосередні власники та користувачі манускрипту.
2011 року Національна бібліотека Іспанії провела виставку з нагоди свого 300-ліття. Одним із експонатів став грубезний манускрипт Декрету Граціана, створений на початкуXIV віку.Він походить із книжкового зібрання четвертого герцога де Уседа (1671–1711), проте не це може зацікавити допитливого книголюба. Унікальності йому надають кілька інших деталей: місце створення, оформлення, датування й історичний контекст.
Каталоги виставки повідомляють, що манускрипт був виготовлений в італійському місті Болонья – тобто в самісінькому серці тодішньої правової й каноністичної науки. Адже саме тут розташований найстаріший у світі Болонський університет, який і досі має репутацію «законодавця мод» у царині канонічного права. Можна навіть припустити, що болонські каноністи й переписувачі манускриптів, користуючись цією репутацією, спеціально виготовляли на замовлення курій та можновладців такі товстелезні томи, розсилаючи їх потім замовникам у різні закутки світу.
Італійське походження простежується і в декоративному оформленні сторінок – погляд на екземпляр герцога де Уседа змушує замислитися про розкіш. Та й справді, найпоширеніший вигляд Декрету Граціана – це сумні довгі колонки канонів та глос, де-не-де розбавлені кольоровими ініціалами та невеличкими квадратними мініатюрами, які ілюструють правові казуси. І це зрозуміло, адже важко припустити, що хтось міг узяти юридичний кодекс задля того, щоб розглядати ілюстрації та милуватися вишуканістю роботи – найцікавішими в будь-якому юридичному кодексі будь-якої епохи є нормативний текст і способи його трактування. А от у герцогському примірнику трохи інакше: так, канони і глоси на місці, але оформлення підказує, що замовником цього примірника міг бути хтось із надзвичайно важливих сановників. Погляньте самі на ілюстрацію – широкі горизонтальні (на всю ширину сторінки!) мініатюри, виписані у стилі Джотто, досі яскраві й насичені. Зверніть увагу й на береги, які відділяють канони від глос – вони також заповнені кольоровими мініатюрами з біблійними сюжетами або символічними постатями. Ба більше, зображення ілюстрацій і берегів на цих сторінках пов’язані між собою сюжетно і несуть додаткове смислове навантаження. Варто поглянути спочатку на ліву ілюстрацію, а потім на праву – і сенс того, про що йдеться в цій частині манускрипту, стає зрозумілий.
На лівій сторінці зображено Христа-Вседержителя, праворуч від Якого сидить Римський Папа, а ліворуч – коронована особа. Вочевидь, від імені Христа Папі вручають книгу – символ духовної влади, а коронованій особі – меч, символ влади світської. Обидві фігури згори мають ангелів-охоронців, які підтримують відповідно папську тіару і королівську корону. Під ілюстрацією, на одному з внутрішніх берегів видно профіль святого Петра і ще одну постать Римського Папи в повному облаченні богородичних літургійних кольорів. Акцент зрозумілий – тут ідеться про папську владу. Ілюстрація на сусідній сторінці дає зрозуміти, як каноністи дивляться на роль світських правителів у стосунках із владою духовною – здавалося б, класична мініатюра, про поклоніння Трьох Царів. І отут стає зрозуміло, про що йдеться: земні царі мають вклонитися перед владою Христа та Його намісників, Римських Пап.
Цікаво, що ці дві ілюстрації допомагають доволі точно датувати манускрипт – це перша декадаXIV століття. Нижня дата – після 1304 року, коли Папа Боніфацій VIII остаточно сформулював ідею про підпорядкованість світської влади владі духовній у буллі «Unam Sanctam», тим самим завершивши й канонічно закріпивши так звану «доктрину двох мечів» Пап Геласія І та Григорія VII. Верхня дата – це не пізніше за 1309 рік, коли почався так званий «авіньйонський полон Пап», забезпечений їм французькими королями, які в такий спосіб висловили свій супротив згаданій вище доктрині.
Хоч манускрипт із колекції Національної бібліотеки Іспанії не належить до «книжок із власною біографією», тобто не має особливої історії й не пов’язаний із інтригами, та він зберігає свідчення про бурхливі політичні баталії своєї епохи. І, як на мене, саме це робить його цінним – синтез повсякденності й історичної причетності, функціональності й розкішного оформлення. Саме за такими юридичними кодексами протягом століть вершилося правосуддя – день-у-день, рік-у-рік.
Джерело ілюстрацій – Національна бібліотека Іспанії.
Олексій Браславець
Попередні адвентові історії:
«Carmina Burana» – пісні мандрівних студентів
Трактат про сотворення світу
Про що молилася королева Бона?
Один із останніх рукописів Томи Кемпійського
Хроніки з зібрання Радзивілів
Екскурс в історії: середньовічні ідеали трапези Одним із найпоширеніших міфів про середньовіччя залишаються жахливі застільні манери. Їсти руками, мати одну серветку на всіх, ділитися келихом із сусідом та сякатися у скатертину – ось неповний перелік «злочинів» гостя на середньовічному бенкеті.
Провідник у невидимий світ
Скульптор про пам'ятник Йоану Павлу ІІ: "Його усмішка мені приснилась"
Культура Історичні згадки про музику у Кафі Більшість із вас чули про існування генуезьких середньовічних торгових факторій у Північному Причорномор’ї та зокрема в Криму. Старший науковий співробітник Національного заповіднику "Софія Київська" Олександр Джанов та викладач кафедри старовинної музики НМАУ ім. П. І. Чайковського Іван Кузьмінський дослідили джерела про музикантів Кафи та сьогодні поділяться цією інформацією з нами.Схожі новини
