Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Кожне християнське покликання подружнє, бо це – плід зв’язку любові з Христом. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 31 жовтня 2018 року
10:12 Понеділок 0 112
12-11-2018, 10:12

Кожне християнське покликання подружнє, бо це – плід зв’язку любові з Христом. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 31 жовтня 2018 року

Повчання про заповіді – ХIIІ: Наше шлюбне покликання виповнюється у Христі
Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Сьогодні я хочу завершити розмову про шосту заповідь Декалогу, «Не чини перелюбу», підкресливши, що вірна любов Христа – це світло, яке дозволяє людським почуттям жити красою. Наша емоційність – це, по суті, заклик до любові, яка проявляється в тому, аби приймати іншого й бути вірними й милосердними. Це дуже важливо. Як проявляється любов? У вірності, у тому, аби прийняти іншого, й у милосерді.

Проте не можна забувати, що ця заповідь насамперед вказує на вірність у шлюбі, добре відбиваючи глибину й основу сенсу шлюбного союзу. Цей фрагмент зі Святого Писання [Еф 5, 25-32] – уривок із послання святого апостола Павла – насправді революційний Думати відповідно до антропології свого часу та сказати, що чоловік мусить любити дружину, як Христос любить Церкву, – це ж справжня революція! Можливо, як на ті часи це була найреволюційніша думка про шлюб. Завжди йти дорогою любові. Ми можемо спитати себе: кому призначена ця заповідь вірності? Невже лише подружжям? Насправді це заповідь, адресована кожному, це батьківське Боже Слово, звернене до кожного чоловіка й до кожної жінки.

Пам’ятаймо: шлях людського дозрівання – це шлях любові, який простягається від отримання опіки й до здатності запропонувати опіку, від отримання життя до здатності дарувати життя. Стати дорослими чоловіками й жінками – це значить пройнятися подружньою та батьківською позицією, яка проявляється в різних життєвих ситуаціях як здатність взяти на себе тягар когось іншого, люблячи однозначно й безумовно. Отже, це глобальна настанова людини, яка вміє прийняти реальність і спроможна вступати в глибокі стосунки з іншими.

Хто ж такий перелюбник, невірний і хтивий? Це незріла людина, яка дбає лише про власне життя й інтерпретує ситуації суто з огляду на свої добробут і задоволення. Отже, щоб укласти шлюб, не достатньо лише відсвяткувати весілля! Треба подолати довгий шлях – подорож від «я» до «ми», думати самому, але про обох, жити самому і жити в обох: це дуже хороший шлях, це прекрасний шлях. Коли нам вдається «децентралізувати» себе, тоді кожен учинок стає подружнім: ми працюємо, говоримо, вирішуємо, зустрічаємо інших гостинно й відповідально.

Будь-яке християнське покликання в цьому сенсі – а тепер ми можемо трохи розширити цей погляд і сказати, що таки кожне християнське покликання, – це подружжя. Суть священства – в заклику Христа й Церкви служити спільноті з усією відданістю, конкретним піклуванням і мудрістю, які дав нам Господь. Церкві служать не шукачі ролі священиків – ні, такі не потрібні, їм краще залишатися вдома – а люди, чиїх сердець торкнувся Святий Дух, торкнувся однозначною та беззастережною любов’ю до Нареченої Христа. У священстві кожен любить Божий люд – з усією батьківською відданістю, ніжністю й міццю чоловіка й отця. Так само й богопосвячене дівоцтво у Христі живе у вірності й радості, подібно до шлюбних і плідних стосунків материнства й батьківства.

Повторю: кожне християнське покликання подружнє, бо це – плід зв’язку любові, у якій усі відроджуються, зв’язку любові з Христом, як у прочитаному трохи раніше уривку з апостола Павла. Через вірність Йому, ніжність до Нього, щедрість до Нього ми з вірою дивимося на шлюб і кожне покликання, розуміючи повний сенс сексуальності.

Людське створіння в нерозривній єдності духа й тіла, у своїй чоловічій і жіночій біполярності – це щось надзвичайно добре, призначене любити й бути любим. Людське тіло – це не інструмент для задоволення, а місце нашого покликання до любові, а у справжній любові немає місця для пожадливості й легковажності. Чоловіки й жінки заслуговують на більше!

Так слова «Не чини перелюбу», хоч і через заперечення, спрямовують нас до найпершого покликання, тобто до найповнішої та вірної любові, яку явив і подарував Ісус Христос (див. Рим 12, 1).

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
31 жовтня 2018

Переклад КМЦ за vatican.va

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий