Живим знаком Євангелія завжди залишається конкретна милосердна любов. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 26 вересня 2018 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Кілька днів тому я побував із Апостольським візитом у Литві, Латвії й Естонії з нагоди століття від дня проголошення незалежності цих балтійських країн. Половину з цих ста років вони жили під ярмом окупації, спочатку нацистської, а потім – радянської. Ці народи зазнали сильних страждань, а тому Господь споглядає на них із прихильністю. Я впевнений у цьому. Дякую президентам трьох республік і цивільній владі за вишуканий прийом, який чекав на мене. Я вдячний єпископам і всім, хто доклався до підготовки та проведення цієї події.

Контекст мого візиту доволі сильно відрізнявся від обставин, у яких відбувалася зустріч зі святим Йоаном Павлом II; моя місія полягала в тому, аби знову проголосити цим народам радість Євангелія й революцію ніжності та милосердя, бо самої свободи не достатньо, щоб надати життю сенс і повноту, якщо бракує любові – любові, яка завжди походить від Бога. Євангеліє, яке за випробувань надає сил і надихає на боротьбу за звільнення, у часи свободи стає світлом, що осяває щоденні шляхи людей, сімей, суспільств, і сіллю, що надає смаку повсякденності й дозволяє їй не псуватися під впливом банальності й егоїзму.

Католики становлять більшість мешканців Литви, а в Латвії й Естонії переважають лютерани і православні, проте багато й тих, хто відвернувся від віри. І завдання полягає у зміцненні між усіма християнами того сопричастя, яке вже сформувалося в часи суворих переслідувань. Цей візит справді мав екуменічний аспект, який втілився в у молебні в Домському соборі й зустрічі з молодими людьми в Таллінні.

Звертаючись до влади трьох балтійських країн, я наголосив на їхньому внескові у благо спільноти націй, особливо в Європі: це внесок людських і суспільних цінностей, які пройшли через горно випробувань. Я закликав до діалогу між старшим поколінням і молоддю, аби зв’язок із корінням міг і далі підживлювати сьогодення й майбутнє, і нагадав про потребу завжди поєднувати свободу з солідарністю й гостинністю, притаманними тутешній традиції.

Молоді та старшим людям було присвячено дві спеціальні зустрічі: з молоддю я спілкувався у Вільнюсі, а зі старшими людьми – у Ризі. На вільнюській площі, заповненій юнаками й дівчатами, можна було вповні відчути девіз візиту до Литви: «Ісус Христос – наша надія». Свідченням стали краса молитви та співу, у яких душа відкривається до Бога, радість служити іншим, вийти поза власне «я», аби тривати у дорозі, здатність підвестися після падіння. У Латвії, на зустрічі з людьми похилого віку, я підкреслив тісний зв'язок між стражданнями й надією. Ті, хто зазнав тяжких випробувань, – це коріння народу, збережене завдяки благодаті Божій, аби нові паростки могли прорости, розквітнути та приносити плоди. Виклик для тих, хто старішає, – не закам’яніти душею, а залишатися відкритим і ніжним розумом і серцем; і це можливо, якщо насичуватися Святим Духом у молитві та слуханні Слова.

На зустрічі зі священиками, богопосвяченими особами й семінаристами в Литві в центрі уваги також перебували надія і сталість: мати за центр Бога, бути міцно вкоріненими в Його любові. Яке ж велике свідчення цього дали й досі дають численні священики, ченці й черниці! Вони пережили наклепи, в’язниці, депортації... Але залишилися стійкими у вірі. Я закликав не забувати, пам’ятати про мучеників, наслідувати їхній приклад.

І, якщо йдеться про пам’ять, у Вільнюсі я вшанував євреїв – жертв геноциду в Литві; рівно 75 років тому було закрито велике гетто, де померли десятки тисяч євреїв. Також я відвідав Музей окупації й визвольних змагань і помолився там у кімнатах, де утримували, катували й убивали супротивників режиму. Там убивали приблизно сорок осіб щоночі. Не можна не хвилюватися, бачачи, як далеко може зайти людська жорстокість. Подумаймо про це.

Минають роки, минають режими, але з висоти Острої брами – Воріт вранішньої зорі у Вільнюсі – Марія, Матір Милосердя, й далі пильнує за своїм людом, являючи йому знак упевненої надії й розради (пор. «Lumen gentium», 68).

Живим знаком Євангелія завжди залишається конкретна милосердна любов. Навіть там, де переважає змирщення, Бог говорить мовою любові, піклування, благодійного служіння тим, хто цього потребує. І тоді відкриваються серця, трапляються чудеса й у пустелях проростає нове життя.

У трьох Месах – у Каунасі (Литва), в Аглоні (Латвія) й у Таллінні (Естонія) – святий вірний люд Божий, який мандрує цієї землею, відновив своє «так» Христу, нашій надії; він відновив це разом із Марією, Яка завжди залишається Матір’ю своїх дітей, а особливо найстражденніших; він оновив його як люд обраний, священицький і святий, чиє серце Бог пробуджує через благодать хрещення.

Молімося ж за наших братів та сестер із Литви, Латвії й Естонії. Дякую!

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
26 вересня 2018

Переклад КМЦ за vatican.va