Любов звільняє нас навіть у в’язниці, навіть якщо вона слабка і мала. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 12 вересня 2018 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

У сьогоднішній розмові знову звернімося до третьої заповіді, до дня відпочинку. Декалог, проголошений у книзі Вихід, майже ідентично повторений у книзі Второзаконня – але в цьому третьому слові з’являється важлива відмінність: якщо Вихід говорить про відпочинок як про наслідок благословення сотвореного, то у Второзаконні натомість ідеться про кінець рабства. Цього дня раб має відпочивати, як господар, щоб вшанувати згадку про Пасху визволення.

По суті, раби за визначенням не можуть відпочивати. Але є багато видів рабства – і зовнішнього, і внутрішнього. Є зовнішні обмеження, як-от пригноблення, насильство, інші несправедливості. Є і внутрішні в’язниці: психологічні блоки, комплекси, риси характеру тощо. Чи в таких умовах може бути хоч якийсь відпочинок? Чи може ув’язнена або пригнічена людина залишатися вільною? Чи може людина, яку мучать внутрішні труднощі, бути по-справжньому вільною?

Насправді деякі люди навіть в ув’язненні живуть великою свободою душі. Погляньмо, наприклад, як святий Максиміліан Кольбе або кардинал Ван Туан перетворили пітьму пригноблення на місце світла. Також є люди, яким властива велика внутрішня вразливість – проте вони знайомі з миром милосердя й уміють ділитися ним. Милосердя Боже звільняє нас. І коли ми зустрічаємося з Його милосердям, то здобуваємо величезну внутрішню свободу, якою також можемо ділитися. Ось чому так важливо відкрити Боже милосердя – аби не стати рабами самих себе.

Що ж таке справжня свобода? Можливо, вона полягає у свободі вибору? Звісно, це частина свободи, і ми сповнені рішучості гарантувати її кожному чоловікові й жінці (пор. «Gaudium et spes», 73). Але знаємо, що можливості робити все, чого прагнемо, ще не достатньо для справжньої свободи – не кажучи вже про щастя. Справжня свобода – це щось значно більше.

Є рабство, яке ув’язнює більше, аніж тюремні грати, ніж панічні атаки, ніж будь-який примус: поневолення в самому собі, у власному «я». Деякі люди цілоденно споглядають лише за собою, бачать тільки себе. І їхнє «я» виходить за межі тіла, вони стають рабами свого «я». «Я» може перетворитися на ката, мордувати людину завжди і скрізь, пригнічуючи її найглибшою з мук – тою, що називається гріхом, але не простим порушенням норми, а життєвим крахом, який переводить людину в стан раба (пор. Йн 8, 34). Гріх, врешті-решт, намовляє й породжує «я»: «Я хочу це зробити, і мені все одно, чи є обмеження, чи є заповідь, мені навіть байдуже, чи є любов».

Таке «я» можна побачити, наприклад, у людських пристрастях: ненажери, хтиві, скупі, гнівливі, заздрісні, горді – і так далі – стають рабами своїх вад, які поневолюють і мучать особу. Ненажерливість не знає перепочинку, бо вона – це облуда утроби, яка повнісінька, але змушує нас вважати, що порожня. Лукаве нутро робить нас жадібними. Ми раби облудної утроби. Жадібна та хтива людина, яка тільки й шукає задоволень, не знає спочину; турбота про майно руйнує скупого, який завжди накопичує гроші, шкодуючи їх для інших; полум’я гніву та хробак заздрості руйнують стосунки між людьми. Кажуть, що заздрість робить тіло й душу жовтою, як від гепатиту: люди жовтіють. У заздрісників жовта душа – їм не пізнати свіжості здорової душі. Заздрість руйнує. Лінь, яка уникає будь-яких зусиль, робить людину нездатною жити; егоцентризм – те «я», про яке мені йшлося, – пихато риє рів між собою й іншими.

Дорогі брати і сестри, хто таки справжній раб? Хто не знає спокою? Той, хто не може любити! І всі ці вади, цей егоїзм, ці гріхи відвертають нас від любові, змушують не любити. Ми стаємо рабами самих себе, ми не можемо любити, бо любов завжди спрямована до інших.

Третя заповідь, яка запрошує вшановувати відпочинок звільнення, – це для нас, християн, провіщення про Господа Ісуса, Який руйнує внутрішнє рабство гріха, аби зробити людину здатною любити. Справжня любов – це справжня свобода відсторонитися від володіння, відбудувати стосунки, прийняти й цінувати ближнього; це радісний дар усіх зусиль, які роблять нас здатними до сопричастя. Любов звільняє нас навіть у в’язниці, навіть якщо вона слабка і мала.

Це свобода, яку ми отримуємо від нашого Відкупителя, нашого Господа Ісуса Христа.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
12 вересня 2018

Переклад КМЦ за vatican.va