Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Ми всі зобов’язані освячувати одне одного. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 6 червня 2018 року
10:46 Вівторок 0 439
12-06-2018, 10:46

Ми всі зобов’язані освячувати одне одного. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 6 червня 2018 року

Християнське життя – ІІ: Миропомазання – ІII. Задля зростання Церкви
Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Продовжуючи роздуми про Таїнство Миропомазання, ми розглянемо наслідки, які дар Святого Духа зрощує в миропомазаних, щоб вони самі ставали даром для інших. Святий Дух – це дар. Нагадаємо, що, помазуючи нас єлеєм, єпископ каже: «Прийми знамення дару Духа Святого». Цей дар Святого Духа входить у нас і спонукає давати плоди, аби ми могли згодом поділитися ними з іншими. Завжди отримувати, аби дарувати: ніколи не накопичуйте отриманого, ховаючи його в нутрі, ніби душа – це склад. Ні: завжди отримуйте, щоб віддавати. Божі благодаті здобувають, аби віддавати їх іншим. Це – життя християнина. Отож, Святий Дух робить так, що ми позбавляємо своє «я» центрального статусу, відкриваючись до «ми» спільноти: здобувати, аби віддати. Центр – це не ми: ми – це лише інструмент дару для інших.

Доповнюючи хрещення в уподібненні з Христом, миропомазання тісніше єднає живі члени містичного тіла Церкви (пор. Обряд миропомазання, п. 25). Місія Церкви у світі триває через внесок усіх її вірних. Дехто вважає, що в Церкві бувають начальники: Папа, єпископи, священики, а вже потім інші. Ні: Церква – це всі ми! І ми всі зобов’язані освячувати одне одного, піклуватися одне про одного. Ми всі – Церква. Кожен має власну ділянку роботи в Церкві, але ми всі – разом. Потрібно сприймати Церкву як живий організм, утворений із людей, яких ми знаємо і поруч з якими ходимо, а не як щось абстрактне й віддалене. Церква – це ми, хто ходить, Церква – це ми, хто сьогодні стоїть на цій площі. Ми – це Церква. Миропомазання зв’язує воєдино зі Вселенською Церквою, поширеною у всьому світі, але й активно залучає миропомазаних у життя тієї помісної Церкви, до якої вони належать, на чолі з єпископом – наступником апостолів.

Ось чому єпископ – це першослужитель Таїнства Миропомазання (див. Lumen gentium, 26), адже саме він вводить миропомазаного в Церкву. Той факт, що в Латинській Церкві це таїнство зазвичай уділяє єпископ, підкреслює, що «наслідком є тісніше з’єднання тих, хто його приймає, з Церквою, з її апостольським початком та з її місією свідчити про Христа» (ККЦ 1313).

І це приєднання до Церкви добре знаменує знак миру, який завершує обряд миропомазання. Єпископ каже, по суті, кожному миропомазаному: «Мир тобі». Нагадуючи Христове привітання у вечір Великодня та сповнення Святим Духом (пор. Йн 20, 19-23) – як ми чули – ці слова пояснюють жест, який «демонструє церковне сопричастя з єпископом і з усіма віруючими» (ККЦ 1301). Ми в миропомазанні приймаємо Святого Духа й мир: мир, який маємо дати іншим. Але подумайте: всі подумайте, наприклад, про свою парафіяльну спільноту. Відбулася церемонія Таїнства Миропомазання, а згодом ми передаємо знак миру: єпископ передає його миропомазаним, а потім, як і на Месі, ми передаємо його одне одному. Це знак гармонії, знак милосердя поміж нами, це знак миру. Але що відбувається потім? Ми виходимо й починаємо справляти балачки про інших, перемивати іншим кістки. Точаться пересуди й ширяться чутки. А чутки й пересуди – це війни. Це нікуди не годиться! Якщо ми силою Святого Духа отримали знак миру, то маємо бути чоловіками й жінками миру, а не руйнувати язиками мир, який сотворив Дух. Бідний Святий Дух, скільки клопотів він має з нами через цю нашу звичку правити теревені! Думаймо добре: пустопорожні балачки – це не справа Святого Духа, це не творіння єдності Церкви. Теревені знищують те, що робить Бог, тому, будь ласка, якомога менше базікаймо!

Миропомазання уділяють особі лише один раз, але духовний динамізм, плід святого зміцнення, триває в часі. Ми ніколи не припинимо виконувати доручення скрізь променіти прекрасними пахощами святого життя, натхненного захопливою простотою Євангелія.

Ніхто не здобуває миропомазання лише для себе; воно – для співпраці в духовному зростанні інших. Тільки так, відкрившись і вийшовши поза себе, назустріч братам, ми можемо справді зростати, а не просто тішитися ілюзією зростання. Як ми отримуємо цей дар від Бога, так і маємо його передати – як дар і подарунок – задля того, аби бути плідними, а не ховати його в егоїстичному переляку, як про це йдеться у притчі про таланти (Мт 25, 14-30). Насіння, яке потрапило нам до рук, не треба класти до шафи, щоб зберігати там: потрібно його сіяти. Ми маємо передати дар Святого Духа спільноті.

Я закликаю миропомазаних не намагатися посадити Святого Духа до клітки, не чинити опору повівам вітру, який підштовхує їх ходити у свободі, не гасити палкого вогню любові, що веде до присвячення всього життя Богові та ближнім. Нехай Святий Дух дарує нам усім апостольську сміливість ділами та словами звіщати Євангеліє всім, кого ми зустрічаємо на життєвому шляху. Ділами та словами, але благими словами – тими, що будують. Не руйнівними пустопорожніми балачками. Будь ласка, коли ви вийдете з храму, подумайте про те, щоб отриманий мир передати іншим, а не зруйнувати пустопорожніми теревенями. Не забудьте про це.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
6 червня 2018

Переклад КМЦ за vatican.va

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий