Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Не жити тільки самим собою, а залишити все, щоб іти за Господом. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 13 червня 2018 року
10:19 П'ятниця 0 189
15-06-2018, 10:19

Не жити тільки самим собою, а залишити все, щоб іти за Господом. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 13 червня 2018 року

Повчання про заповіді – І: Вступ. Прагнення повноти життя
Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Сьогодні спомин святого Антонія Падуанського. Кого з вас зовуть Антонієм? Привітаймо оплесками всіх Антоніїв. Розпочинаємо сьогодні новий цикл розмов – на тему заповідей. Заповідей закону Божого. Щоб підійти до теми, візьмімо приклад зі щойно почутого епізоду про зустріч Ісуса й одного юнака, який, упавши навколішки, запитує, як можна успадкувати життя вічне (див. Мк 10, 17-21). І в цьому запитанні – проблема всілякого існування, зокрема й нашого власного: ми прагнемо повноти нескінченного життя. Але як цього досягти? Який шлях треба пройти? Жити по-справжньому, жити шляхетно... Скільки молодих людей прагне «жити», а згодом падає через якісь примарні речі.

Дехто вважає, що краще погасити ці імпульси – потяги до життя – бо ж вони можуть бути небезпечні. Я сказав би, особливо молоді, таке: наш найгірший ворог – це не проблеми, з якими доводиться боротися, хоч би які вони були серйозні й гострі; найбільша життєва небезпека – це злий дух пристосування, у якому виявляється не лагідність і смирення, а посередність і нерішучість. Посередня молодь – чи є в неї майбутнє? Ні! Вона завмирає на місці, не зростає, нічого не прагне. Посередність або нерішучість. Ці молоді люди бояться всього: «Ні, я не такий...» Ця молодь не йде вперед. Мякість і сила, але аж ніяк не нерішучість, аж ніяк не посередність. Блаженний Пєр Джорджо Фрассаті – а він був молодий – казав, що нам потрібно жити, а не животіти. Посередні животіють. А жити треба з буттєвою силою. Треба просити Небесного Отця про дар здорового неспокою для сьогоднішньої молоді. У себе вдома, у своїх будинках, у кожній родині ви можете знайти молоду людину, яка тихцем сидить собі цілими днями; іноді мама й тато вважають, що вона хвора, що з нею щось сталося, і ведуть її до лікаря. Адже життя молодої людини сповнене здорового неспокою, невгамовності, здатності не погоджуватися на чорно-білий світ, позбавлений краси. Якщо молодь не прагнутиме справжнього життя, мені цікаво, де тоді опиниться людство? Що станеться з людством, якщо молодь буде супокійна й не знатиме невгамовності?

Запитання того юнака з Євангелія звучить у кожному з нас: як жити, аби знайти повноту щастя? Ісус відповідає: «Заповіді знаєш» (в. 19), – і наводить приклад із Декалогу. Це педагогічний прийом, яким Він хоче досягнути певної мети; адже вже з самого питання зрозуміло, що юнак не знає повноти життя, його щось тривожить і непокоїть. Що йому потрібно зрозуміти? Він каже: «Учителю, я вже те дотримував змалку» (в. 20).

Коли відбувається перехід від юності до зрілості? Коли починаємо змирятися зі своїми обмеженнями. Ми дорослішаємо, коли все для нас набуває відносності й коли усвідомлюємо, що нам чогось бракує (див. в. 21). Юнак мусить визнати, що не може стрибнути понад свою голову, що все, що він може зробити, не виходить «за межі».

Як це прекрасно – бути чоловіками й жінками! Яке ж цінне наше буття! А все-таки є правда, якою протягом останніх століть історії люди часто нехтували з трагічними наслідками для себе: правда про їхні обмеження.

У Євангелії Ісус каже щось важливе, що може допомогти нам: «Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків: я прийшов їх не усунути, а доповнити» (Мт 5, 17). Господь Ісус доповнює, він прийшов для цього. Той юнак стояв перед стрибком, який дав би йому шанс не жити більше тільки самим собою, своїми справами, своїми благами, а – бо ж насправді йшлося про брак повноти життя – залишити все, щоб іти за Господом. Поглянувши уважніше, помітимо, що остаточне запрошення Ісуса – величне, прекрасне – це пропозиція не бідності, а реального багатства: «Одного тобі бракує: піди, продай, що маєш. Дай бідним, то й будеш мати скарб на небі. Тоді прийди і, взявши хрест, іди за Мною» (Мк 10, 21).

Хто, маючи вибір між оригіналом і копією, обере копію? Ось проблема: знайти оригінал життя, а не копію. Ісус пропонує не сурогат, а справжнє життя, справжню любов, справжнє багатство! Як молоді люди можуть іти за вірою, якщо не бачать, що ми вибираємо оригінал, якщо вважають, що ми схильні до півмір? Дуже недобре зустрітися з християнином-півмірком – я дозволяю собі навіть сказати «з гномом»; такий до певної висоти ще зростає, та потім ні; це християнин зі зменшеним серцем, закритий. Погано, якщо так стається. Потрібен приклад, який кликав би мене до чогось більшого, хоч трохи спонукав би зростати. Святий Ігнатій назвав це «magis» – вогнем, тепло дії якого розбурхує сонних.

Дорога до того, чого не вистачає, пролягає через те, що є. Ісус прийшов не задля того, аби скасувати закон чи пророків, а щоби сповнити їх. Необхідно розпочинати від реальності, аби зробити стрибок до того, чого бракує. Потрібно досліджувати звичайне, щоб відкрити для себе надзвичайне.

У цих розмовах ми розглядатимемо дві скрижалі Мойсеєві по-християнськи, тримаючи за руку Ісуса й ідучи з Ним, позбуватимемося ілюзій юності й осягатимемо небесний скарб. Ми дізнаємося, що кожен із цих законів, древніх і мудрих, – це двері, які відчинив Небесний Отець, аби Господь Ісус, Який пройшов через них, привів нас до справжнього життя. Свого життя. Життя Божої дитини.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
13 червня 2018

Переклад КМЦ за vatican.va

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий