Наближаючись до 50-річчя відновлення давнього Ordo virginum, чину богопосвячених дів, і беручи до уваги значний розвиток цієї форми богопосвяченого життя в усьому світі, Конгрегація у справах інститутів богопосвяченого життя і товариств апостольського життя підготувала спеціальний документ, покликаний допомогти єпископам, посвяченим жінкам і зацікавленим цією особливою формою покликання краще зрозуміти її особливості й багатство. Документ має назву «Ecclesia Sponsae Imago» – «Образ Церкви-нареченої».
Про це повідомляють Новини з Ватикану.Інструкцію «Ecclesia Sponsae Imago» представили 4 липня 2018 року у Ватиканському прес-центрі за участю очільників Конгрегації: префекта кардинал Жуана Браса де Авіса й секретаря Хосе Родріґеса Карбальо OFM.
Декрет Конгрегації Божественного культу від 31 травня 1970 року, яким із доручення Павла VI було проголошено нович чин богопосвячених дів, називав їх «образом Церкви, Христової нареченої». Тоді, після століть перерви, було відновлено традицію апостольських часів і періоду Отців Церкви й надано жінкам, які залишались у звичайних життєвих обставинах, можливість отримати форму посвячення, не застережену лише для черниць.
Нова інструкція – перший документ Апостольської Столиці, який поглиблює та внормовує цю форму життя.
Біблійний і патристичний період
Документ розпочинається з історичної передмови, покликаної підкреслити особливості Ordo virginum та його оригінальну церковну форму. На сторінках Нового Завіту зустрічаємо свідчення про те, що в апостольські часи були жінки, які обирали харизму дівоцтва як постійного стану життя, щоб із «неподіленим серцем» піклуватися про Господні справи.
Така форма посвячення поширювалася разом із християнством і була визнана ранньою Церквою як Ordo virginum. У часи переслідувань чимало таких дів прийняло мученицьку смерть. Вд IV сторіччя вступ до цього стану життя відбувався через урочистий обряд, який очолював єпископ. Посвячені діви залишались у своєму родинному й соціальному контекстах, брали активну участь у житті громади.
Занепад і відродження
У Середньовіччі, з утвердженням чернецтва та з огляду на історичні й культурні причини, посвячені діви поступово об’єднувалися в монастирі, а в церковному законодавстві такий стан життя був прирівняний до затворницького життя. За окремими винятками, така ситуація проіснувала до Другого Ватиканського Собору.
Передсоборний дух церковного оновлення викликав зацікавлення й цією формою посвяченого життя. Передумови відновлення обряду посвячення дів були закладені в документі про літургію, тож за дорученням Папи Павла VI Конгрегація Божого культу проголосила новий чин, передбачивши можливість посвяченого життя для жінок, що залишались у звичайному контексті життя.
За словами архиєпископа Карбальо, відновлена після багатьох сторіч у радикально іншому соціальному, історичному й церковному контексті, ця форма посвячення проявила разючу силу привабливості. Сьогодні, неповних 50 років після відновлення чину, посвячені діви є в багатьох дієцезіях на всіх континентах. Під час Року богопосвяченого життя статистика вказувала на приблизно 5 тисяч таких жінок.
Структура нового документа
Новою інструкцією Конгрегація богопосвяченого життя хоче надати вказівки, що допоможуть дієцезіальним єпископам покращити пастирську опіку про богопосвячених дів і належно цінувати цю харизму.
Документ складається з трьох частин: «Покликання та свідчення богопосвячених дів»; «Структура чину богопосвячених дів у місцевих Церквах і Вселенській Церкві», «Розпізнавання покликання та формація до богопосвяченого дівоцтва».
Перша частина говорить про харизму, духовне обличчя й форму життя богопосвячених дів. Наголошено на зв’язку з хрещальним посвяченням, вказано на дар духовного материнства, на зв’язок з Богородицею, «Дівою понад усі діви». Наслідуючи Христа, чистого, убогого та слухняного, діви присвячують життя молитві, покуті, ділам милосердя й апостольській праці, а відрізняє їх від чернечих інституцій те, що харизма дівоцтва поєднується з іншими харизмами, відкриваючи простір для великого розмаїття відповідей на покликання.
У другій частині інструкція зосереджує увагу на конкретних наслідках вкорінення в дієцезальний контекст. Ідеться також про участь у загальній місії Церкви, у понаддієцезальних спільнотах, про тимчасове служіння або переїзд до іншої дієцезії, створення фундацій для економічної підтримки, імовірний відхід з чину богопосвячених дів.
Третя частина описує принципи й фундаментальні критерії для розпізнавання покликання, а також для підготовчої та сталої формації.