«Символ віри Божого люду»: сповідання віри Папи Павла VI (до 50-річчя проголошення)

Віруємо, що цей єдиний Бог абсолютно єдиний у Своїй нескінченно святій суті, як і в усіх Своїх досконалостях: всемогутності, безмірних знаннях, провидінні, волі й любові. Він Той, Хто Є, як Він сам відкрив це Мойсеєві; Він – Любов, як учить апостол Йоан; тож ці два імені, Сущий і Любов, висловлюють невимовну Божественну реальність Того, Хто побажав відкрити Себе нам, Того, Хто «в світлі живе неприступнім» і Сам у Собі вищий за усіляке ймення, всіляку річ і всілякий сотворений розум. Лише Бог може дати нам правильне й повне знання про Себе, відкриваючи Себе як Отця, Сина і Святого Духа, чиє вічне життя ми покликані за благодаттю Його розділити тут, у невідомості віри, і після смерті, у віковічному світлі вічного життя. Взаємні зв’язки, які одвічно становлять три Особи, кожна з Яких – одне й то саме Божественне Буття, це блаженне внутрішнє життя тричі святого Бога, нескінченно вищого за все, що можна уявити нашим людським розумом. Ми вдячні Божественній Доброті, що дуже багато вірян можуть разом із нами свідчити людям єдність Бога, навіть не знаючи таємниці Святої Трійці.

Також віруємо в Отця, Який вічно народжує Сина; у Сина, Слово Боже, Який вічно народжується; у Духа Святого, несотворену Особу, Який походить від Отця і Сина як їхня вічна Любов. Так у трьох Божественних Особах, coaeternae sibi et coaequales (співвічних і співрівних), у достатку перебуває, триваючи в найвищій досконалості та славі несотвореного Буття, життя й блаженство всеєдиного Бога; і завжди «має вшановуватися Єдність у Трійці – й Трійця в Єдності».

Віруємо в Господа Нашого Ісуса Христа, Сина Божого. Він – Вічне Слово, народжене від Отця перед усіма віками і єдиносущний з Отцем (homoousios to Patri); і через нього все сталося. Він воплотився від Духа Святого в лоні Діви Марії, і став людиною: рівний, отже, з Отцем за Його божественністю, й менший за Отця – у своїй людяності, Єдиний не через неможливе змішання природ, а через єдність Особи.

Він жив серед нас, повний благодаті та правди. Він проголосив і започаткував Царство Боже і в Собі дав нам пізнати Отця. Він дав нам нову заповідь – любити одне одного, як Він полюбив нас. Він визначив для нас шлях євангельських блаженств: убогості духом, лагідності, терпіння у стражданнях, прагнення справедливості, милосердя, чистоти серця, волі до миру, зазнання переслідувань за справедливість. Він страждав за Понтія Пилата, Агнець Божий, Який узяв на Себе гріхи світу, і помер за нас на Хресті, спасаючи нас Своєю спасительною Кров’ю. Був похований і Своєю власною силою воскрес у третій день, піднісши нас Своїм Воскресінням і долучивши до Божественного життя – життя у благодаті. Він вознісся на небеса і знову прийде у славі судити живих і мертвих, кожного за його заслугами; до вічного життя підуть ті, хто відгукнувся на любов і милосердя Божі, а до вогню невгасимого підуть ті, хто остаточно відмовилися від них.

І його Царство не матиме кінця.

Віруємо в Духа Святого, Господа животворного, рівнопоклоняємого й рівнославимого з Отцем і Сином. Він говорив із нами через пророків, Його послав до нас Христос після Свого Воскресіння та Вознесіння до Отця; Він освітлює, животворить, захищає і скеровує Церкву, очищує її членів, якщо вони не ховаються від Його благодаті. Його дією, яка пронизує найприхованіші глибини душі, людина набуває здатності відповісти на заклик Ісуса: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний» (Мт 5, 48).

Віруємо, що Марія – Приснодіва й Мати Воплоченого Слова, нашого Бога і Спасителя Ісуса Христа, і що через цю особливу обраність Вона була, з огляду на заслуги Свого Сина, особливо спасенна, збережена від усякої скверни первородного гріха й обдарована благодаттю незмірно щедріше за всіляке інше сотворіння (див. Lumen gentium, 53).

Тісно й нерозривно пов’язана з таємницями втілення і відкуплення (див. Lumen Gentium, 53, 58, 61), Пресвята й Непорочна Богородиця наприкінці земного життя була разом із тілом і душею взята до небесної слави й уподібнилася Своєму Воскреслому Синові в очікуванні майбуття всіх праведників; і ми віруємо, що Пресвята Богородиця, Нова Єва, Матір Церкви на небесах і надалі залишається Матір’ю всіх членів Христових, сприяючи народженню та зростанню божественного життя в душах відкуплених.

Віруємо, що в Адамі всі згрішили, тобто що первісний переступ, який він скоїв, призвів до падіння спільної для всіх людей природи, аж понині, коли ми несемо в собі наслідки цього переступу, що разюче відрізняються від стану, який від початку був притаманний нашим предкам і спирався на святість і справедливість, у якому людина не знала ні зла, ні смерті. Ця занепала людська природа, позбавлена первісної благодаті, зранена у своїх природних силах і вразлива до панування смерті, передається всім людям; і саме в цьому сенсі кожна людина народжується у гріху. Тому ми вважаємо разом із Тридентським Собором, що первородний гріх передається з людською природою «не через наслідування, а через поширення», і що він, отже, «властивий усім».

Віруємо, що Господь Наш Ісус Христос хресною жертвою спокутував наш первородний гріх і всі особисті гріхи, які скоїв кожен із нас, так, що – за словами апостола – «де збільшився гріх, там перевершила ласка» (Рим 5, 20).

Віруємо в єдине хрещення, яке Господь наш Ісус Христос установив на відпущення гріхів. Хрещення необхідно вділяти навіть немовлятам, які ще не могли згрішити особисто, щоб вони, хоча й народилися позбавленими надприродної благодаті, могли відродитися «водою й Духом Святим» до божественного життя в Ісусі Христі.

Віруємо в єдину, святу, католицьку й апостольську Церкву, яку Ісус Христос збудував на камені, яким є Петро. Вона – це містичне Тіло Христове, видима громада з ієрархічною структурою й одночасно духовна спільнота; це земна Церква, люд Божий, який мандрує землею, але також Церква, сповнена небесними благами; вона – це насіння й початок Царства Божого, через який протягом усієї людської історії тривають діяння й відкупительне страждання Спасителя та який прагне свого ідеального сповнення у славі, коли настане повнота часу. Дочасно ж Господь Ісус формує Свою Церкву за допомогою таїнств, що походять із Його повноти. Завдяки цьому її члени долучаються до містерії Смерті й Воскресіння Христа у благодаті Духа Святого, джерела життя й служіння Церкви. Тому вона – свята, хоча й приймає до себе грішників, не має жодного іншого життя, окрім життя у благодаті: живучи життям Церкви, її члени освячуються, віддаляючись же від її життя, вони потрапляють у тенета гріха й розладів, які перешкоджають сяянню святості. Тому вона страждає і кається за ці гріхи, з яких має владу зцілити своїх дітей через Кров Христа і дар Духа Святого.

Спадкоємиця божественних обітниць і дочка Авраама в дусі, через Ізраїль, чиї Писання з любов’ю зберігає й чиїх патріархів і пророків вшановує; заснована на апостолах, вона крізь століття передає їхнє вічно живе слово та їхню пастирську владу, яку уособлюють наступник Петра і єпископи, що перебувають у сопричасті з ним; постійно підтримувана Духом Святим, Церква має місію берегти, вивчати, пояснювати й поширювати Істину, яку Бог явив пророкам приховано, а повністю – у Господі Ісусі. Віруємо в усе, що міститься в Божому Слові, написаному або переданому, й у що Церква пропонує вірити як у Боже Одкровення – чи врочистим проголошенням, чи звичайним чи вселенським учительством. Віруємо в непомильність, яка властива Наступникові Петра, коли він промовляє ex cathedra, як Пастир і Вчитель усіх вірних, за підтримки Колегієї єпископів, які з ним звершують верховне учительство.

Віруємо, що Церква, яку заснував і за яку молився Ісус Христос, міцно об’єднана ієрархічним сопричастям у вірі, культі та зв’язках. У лоні цієї Церкви багато різноманітних літургійних обрядів, закономірне розмаїття богословських і духовних спадщин і партикулярних особливостей, які аж ніяк не зранюють єдності, але ще більше унаочнюють її.

Визнаючи також, що поза організмом Церкви Христової є численні елементи Істини й освячення, які належать саме їй і показують тенденцію до католицької єдності, і віруючи в дію Духа Святого, Який пробуджує в серцях Христових учнів любов до цієї єдності, ми маємо надію, що християни, які ще не перебувають у повному сопричасті з єдиною Церквою, одного дня поєднаються в одній отарі й під одним Пастирем.

Віруємо, що Церква необхідна для спасіння, адже Христос, єдиний Посередник і єдиний шлях спасіння, присутній задля нас у Своєму Тілі, яким є Церква. Але божественний задум спасіння охоплює всіх людей, зокрема й тих, хто без жодної власної провини не знає про Євангеліє Христа і Його Церкви, але щиро шукає Бога й під впливом благодаті прагне чинити Його волю, розпізнану через веління совісті: вони, чию кількість знає тільки Бог, можуть отримати спасіння.

Віруємо, що Меса, яку священик, представляючи особу Христа силою влади, отриманої в Таїнстві Священства, служить в ім’я Христа і членів його містичного тіла – це Голготська жертва, сакраментально присутня на наших вівтарях. Віруємо, що, як хліб і вино, консекровані Господом на Таємній Вечері, стали Його Тілом і Його Кров’ю, відданими за нас на Хресті, так само й хліб і вино, консекровані священиком, стають Тілом і Кров’ю Христа, Який у славі царює в Небі; віруємо, що таємнича присутність Господа в Пресвятих Дарах, які нашим відчуттям здаються такими самими, як і раніше, є істинною, реальною й сутнісною.

Христос, отже, присутній у цьому таїнстві не інакше, як переміненням у Його Тіло самої реальності хліба й переміненням у Його Кров самої реальності вина, а незмінними залишаються тільки ті властивості хліба й вина, які ми сприймаємо відчуттями. Цю таємничу зміну Церква дуже влучно називає пересуществленням, трансубстанціацією. Кожне богословське пояснення, яке прагне до розуміння цієї таємниці, мусить погодитися, щоб бути згідним із католицькою вірою, що в об’єктивній реальності, незалежно від нашої свідомості, хліб і вино після консекрації припинили своє існування, а Тіло і Кров Господа Ісуса, які ми вшановуємо, від цієї миті реально перебувають перед нами під видом хліба й вина, тому що Господові схотілося дати Себе нам у їжу, аби пов’язати нас єдністю Свого містичного Тіла.

Єдине й неподільне існування Господа, прославленого в Небі не примножує, а унаочнює свою присутність у Євхаристії в багатьох місцях на землі, де правлять Месу. Після Жертвоприношення ця присутність залишається у Святих Дарах, Які, покладені в дарохранительницю, становлять живе серце кожного з наших храмів. І наш найсолодший обов’язок – вшановувати Святу Гостію й поклонятися Їй, видимому очам Воплоченому Слову, Якого бачити не можемо і Яке, не покидаючи неба, стає осяжне перед нами.

Віруємо, що Царство Боже, яке почалося тут, на землі, у Церкві Христовій – не від цього світу, де все минає; і що його зростання не залежить від прогресу цивілізації, науки й технології, а полягає в чимдалі глибшому пізнанні бездонних скарбів Христових, у дедалі сильнішій надії на віковічні блага, аби ще палкіше відповісти на любов Божу у більшому поширенні благодаті та святості серед людей. Але та сама любов спонукає Церкву постійно піклуватися про справжні дочасні блага людей. Не припиняючи нагадувати своїм дітям, що вони лише тимчасово в цьому світі, вона також закликає їх зробити внесок – кожен за своїм покликанням і згідно з можливостями – у благо земного міста, сприяти справедливості, миру й братерству поміж людьми, пропонувати допомогу братам, особливо найбіднішим і найнужденнішим. Невпинна турбота Церкви, Нареченої Христової, про потреби людей, про їхні радості й надії, їхні зусилля та страждання, це, отже, не що інше, як палке прагнення осяяти їх світлом Христовим й об’єднати всіх у Ньому, їхньому єдиному Спасителі. Це не означає, що Церква пристосовується до речей цього світу або що в ній гасне запал прагнення до Господа й до вічного Царства.

Віруємо в життя вічне. Віруємо, що душі всіх, хто вмирає у благодаті Христовій – чи мають вони ще бути очищені в чистилищі, чи одразу, залишивши свої тіла, будуть узяті до раю, як це сталося з Добрим розбійником, – це Люд Божий по той бік смерті, яка остаточно буде переможена в день Воскресіння, коли ці душі возз’єднаються зі своїми тілами.

Віруємо, що сонм тих, хто зібрався навколо Ісуса й Марії в раю, утворює Церкву Небесну, де у вічному блаженстві праведники бачать Бога Таким, Який Він Є, і де вони так чи інакше зі святими ангелами долучилися до Божественного правління, яке Христос вершить у славі, заступаючись за нас і підтримуючи в наших слабкостях Своєю братньою допомогою.

Віруємо в сопричастя всіх вірних Христових – тих, хто подорожує на землі, тих, хто помер й осягає очищення, і тих, хто тішиться блаженством на небесах, – які разом утворюють єдину Церкву; віруємо, що в цьому сопричасті милосердна любов Бога і Його святих завжди прихильна до наших молитов, бо сказав Ісус: «Просіте ж – і ви одержите» (Лк 10, 9-10; Йн 16, 24). І з вірою та надією ми чекаємо воскресіння мертвих і життя майбутнього світу.

Благословен і Свят, Свят, Свят Бог. Амінь.

Павло VI, Папа
Проголошено у Ватикані, на площі святого Петра, у неділю, 30 червня 1968 року, на завершення Року віри

Переклад КМЦ за vatican.va