Свято Преображення Господнього: сила для страждання

Він бере з Собою Петра, Якова та Йоана, піднімається з ними на високу гору і під час молитви відкриває їх здивованому погляду відблиск сяйва Своєї Божественності: «І переобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло» (Мт 17, 2). Поруч із Христом – старозавітні пророки, Мойсей та Ілля, вони розмовляють із Ним про Його майбутню спасительну смерть.

Петро, засліплений променями небесної слави, у захваті вигукує: «Господи, добре нам тут бути!» А з небес, як колись під час хрещення Христа в Йордані, лунає голос: «Він говорив іще, аж ось ясна хмара огорнула їх і з хмари стало чути голос: “Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте» (Мт 17, 5).

В Євангелії не сказано, на який саме горі відбулося Преображення, але передання, записане у IV столітті, вказує на гору Табор у Галилеї. Ті ж самі три апостоли, які були свідками Преображення на Таборі, пізніше стануть свідками тяжких душевних мук Господа в Гетсиманії. Однак Таборські події глибоко закарбувалися в їх серцях, про що свідчать написані ними через десятиліття послання.

Апостол Петро у Другому посланні пише свідчення своєї віри в Христа, згадуючи Його славне Преображення, безпосереднім очевидцем якого став: «Не за байками бо, хитро вигаданими, йдучи, об'явили ми вам потугу й прихід Господа нашого Ісуса Христа, але бувши наочними свідками його величі. Бо він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до нього прийшов такий голос від величної слави: «Це мій син любий, якого я вподобав.» І цей голос ми чули, як сходив з неба, коли ми були з ним на святій горі.» (2 Пет 1, 16-18). А апостол Йоан у своєму Євангелії говорить про ту ж подію так: «…і ми славу його бачили - славу Єдинородного від Отця» (Йн 1, 14).

На думку більшості істориків, спеціальне церковне свято на честь події Преображення виникло у VI столітті в Сирії. За іншою гіпотезою, це свято було покликане витіснити святкування на честь Афродіти, і вперше його встановив у Вірменській Церкві святий Григорій Просвітитель на початку IV століття. У Візантії свято відоме з VII століття, відповідні богослужбові тексти склали у VIII столітті святий Йоан Дамаскин і Косма Маюмський. Трохи пізніше воно з'являється й на Заході (Неаполь, Іспанія, Франція). Лише 1457 року Папа Калікст III проголосив його обов'язковим для всієї Західної Церкви на подяку за перемогу над турками під Белградом.

Преображення відзначали в різних місцях у різні дні, але врешті днем святкування стало 6 серпня, причому цю дату обчислювали від свята Воздвиження Хреста (14 вересня), вважаючи, що Ісус Христос преобразився за 40 днів до Страстей, згадці про які було присвячене свято Воздвиження.

Літургійні тексти сучасного Римського Месалу підкреслюють сенс події Преображення як остаточного виявлення всього спасительного діяння Божого, як маніфестації надії Церкви на досягнення тієї ж слави, яка вже є долею її Глави – Ісуса Христа; як свідчення надії, яка підтримує в несенні Хреста і прагненні уподібнитися до свого Господа.