Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Християнство – це шлях від букви Закону до Духа, Який дає життя. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 20 червня 2018 року
09:40 Четвер 0 228
21-06-2018, 09:40

Християнство – це шлях від букви Закону до Духа, Який дає життя. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 20 червня 2018 року

Повчання про заповіді – ІІ: Десять слів, аби жити Завітом
[Початок – у залі Павла VI, для хворих паломників]

Доброго дня!

Дякую за візит. Перш ніж іти на площу, я хотів привітати вас. Аудієнцію з площі транслюватимуть для вас на цих великих екранах; і так ми всі будемо єдині. Дякую за цей візит. Я запевняю, що молюся за вас, і прошу вас молитися за мене. Помолімося разом до Пресвятої Діви.

[Молитва «Радуйся, Маріє» і благословення]

[Продовження – на площі святого Петра]

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Ця аудієнція проходить у двох місцях: тут, на площі, де присутні ми, й у залі Павла VI, де понад 200 хворих людей стежать за нами на великих екранах. Разом ми формуємо спільноту. Привітаймо оплесками всіх, хто зараз перебуває в залі Павла VI.

Минулої середи ми розпочали новий цикл розмов про заповіді, і побачили, що Господь Ісус прийшов не для того, аби скасувати Закон, а щоб виповнити його. Але потрібно добре усвідомити цю перспективу.

У Біблії заповіді існують не задля себе самих: це частина стосунків, взаємин. Господь Ісус прийшов не скасувати Закон, а виповнити його – і в цьому полягає суть взаємин Завіту між Богом і Його людьми. На початку 20-ї глави книги Вихід ми читаємо – і це важливо! – «Бог промовив усі ці слова» (в. 1).

Здається, це таке собі відкриття – але в Біблії немає нічого банального. Текст не каже: «Бог проголосив ці заповіді, ці накази такими словами». Єврейська традиція завжди називає Декалог «десятьма словами», та й термін «декалог» означає саме це. Хай навіть вони мають форму законів, хай навіть об’єктивно це заповіді, накази. Чому ж священний автор тут використовує термін «десять слів»? Чому? А не каже «десять заповідей» чи «десять наказів»?

Яка різниця між наказом і словом? Наказ – це така форма повідомлення, яка не вимагає діалогу. З іншого боку, слово – це основний сутнісний засіб налагодження діалогічних взаємин. Бог Отець творить Своїм Словом, а Його Син – це втілене Слово. Любов живиться словами, як і виховання чи співпраця. Двоє людей, які не люблять одне одного, не можуть спілкуватися. Коли хтось промовляє до нашого серця, наша самотність минає. Отримане слово, налагоджена комунікація й надані накази-заповіді – це слова Божі: Бог спілкується з нами в цих десяти словах і чекає нашої реакції.

Одна справа – отримати наказ, інша – знати, що хтось намагається говорити з нами. Діалог – це щось значно більше, ніж повідомлення правди. Я можу сказати вам: «Сьогодні останній день весни, тепла весна, але сьогодні – її останній день». Це правда, але не діалог. Але якщо я скажу: «Що ти думаєш про цю весну?» – то розпочну діалог. І заповіді – це діалог. Комунікація відбувається для задоволення від спілкування та для конкретного блага, яке розділяють ті, хто любить одне одного через слова. Це благо полягає не в речах, а в самих людях, які взаємно віддають себе в діалозі (пор. «Evangelii gaudium»).

Але ці відмінності – не надумані. Погляньмо, що сталося на початку. Спокусник, диявол, хотів обдурити чоловіка й жінку саме так: переконати їх, що Бог заборонив їм їсти плід із дерева добра і зла, аби тримати їх у покорі. Проблема полягає якраз у цьому: перша норма, яку Бог дав людині, це примха деспота, який забороняє і примушує, – чи турбота батька, який піклується про своїх дітей і захищає їх від самознищення? Це слово чи наказ? Найтрагічніший серед усіх обманів, які змій наплів Єві, саме цей натяк на Господню заздрість: «Бог заздрить вам, – каже він, – Бог не хоче, щоб ви були вільні». Факти виразно показують, що змій збрехав (пор. Бут 2, 16-17; 3, 4-5), упевнив їх, що слово любові було наказом, командою.

Людина стоїть на цьому роздоріжжі: Бог наказує мені щось чи піклується про мене? Його заповіді – це просто закон чи вони містять слово, яке опікується мною? Бог – це мій господар чи Отець? Бог – це Отець: ніколи не забувайте про це. Навіть у найгірших ситуаціях знайте, що в нас є Отець, Який любить нас усіх. Ми піддані чи спадкоємці? Ця боротьба, як внутрішня, так і зовнішня, триває постійно: тисячократно ми опиняємося перед вибором між менталітетом раба і менталітетом спадкоємця. Між наказом господаря – і словом Отця.

Святий Дух – це синівський Дух спадкоємців, Дух Ісуса. Дух рабства, спроможний сприймати закон лишень як пригноблення, може призвести до двох протилежних результатів: або до життя, побудованого на обов’язках і примусі, або до відчайдушного заперечення. Усе християнство – це шлях від букви Закону до Духа, Який дає життя (пор. 2 Кор 3, 6-17). Ісус – Слово Отця, а не Його звинувачення. Ісус прийшов спасти – Своїм Словом – а не обвинуватити нас.

Одразу видно, коли особа подолала цей шлях. Люди розуміють, коли християнин висловлюється як спадкоємець, а коли – як раб. Та й ми самі пам’ятаємо, чи наші вихователі по-батьківськи опікувалися нами, чи лише нав’язували правила. Заповіді – це шлях до свободи, адже вони – слово Отця, Який робить нас вільними на цій дорозі.

Світ потребує не легалізму, а піклування. Він потребує християн із серцями спадкоємців. Він потребує християн із серцями синів: не забувайте про це.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
20 червня 2018

Переклад КМЦ за vatican.va

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий