Церква слухає молодь: опубліковано Робочий документ Синоду єпископів

Безробіття та маргіналізація; сексуальні стосунки, гендер, шкідливі звички й залежності; дарк веб і фейкові новини, церковні скандали, розчарування в інституціях, брак шкільної освіти, економічні й соціальні кризи. І ще: секуляризація, радикалізм та іноземні бойовики, «neet» (люди, які не навчаються й не працюють) і суто азійські «хікікоморі» (особи, які добровільно замкнули себе в домівках). Робочий документ, опублікований 19 червня у Ватикані, містить повний комплект питань, які Отцям Синоду запропоновані для жовтневого обговорення – і це справжній компендіум потреб і побоювань, критичних зауважень і розчарувань, прагнень і надій молодих людей, які сьогодні становлять чверть населення світу (приблизно 1,8 млрд осіб віком 16–29 років).

Теми Робочого документа запропонувала сама молодь під час онлайн-опитування, яке протягом кількох останніх місяців проводив секретаріат Синоду. Відповіді стали першоджерелом інформації для цього документа – поруч із заувагами Конференцій єпископів, результатами проведеного в Римі Міжнародного семінару щодо проблем молоді (11–15 вересня 2017) і матеріалами, зібраними під час передсинодальної зустрічі (19–24 березня 2018 р.), у якій узяли участь близько 300 молодих людей із п’яти континентів, а ще 15 тисяч учасників долучилися через соціальні мережі.

«Визнати, інтерпретувати, вибрати»

Результатом підготовки став 70-сторінковий текст, розділений на три частини: «Визнати», «Інтерпретувати», «Вибрати». Ці дієслова – спроба узагальнити індивідуальні пропозиції сучасної молоді й запропонувати такі керівні принципи та пропозиції, які не були б «домашніми заготовками». Передмова до документа за підписом генерального секретаря Синоду, кардинала Лоренцо Бальдіссері, щодо цього каже однозначно: «Ідеться не про нагромадження інформації й соціологічних даних, а про визнання у світлі віри проблем, які виникають у різних контекстах, і визначення шляхів для їх подолання».

Небезпеки та можливості цифрового світу

Серед найчастіше згадуваних викликів – питання цифрового світу. Самі молоді люди кажуть, що «впливу соціальних медіа на життя молоді не можна недооцінювати». Ніхто не заперечує, що онлайн-інструменти створили освітні можливості для молодих людей із найрізноманітніших середовищ, адже тепер достатньо клацнути мишкою, щоб отримати доступ до знань. А проте мережа часто стає «територією самотності, маніпуляцій, експлуатації й насильства, аж до рівня дарк вебу чи фейкових новин – неконтрольованого поширення неправдивої інформації через засоби суспільної комунікації», які спантеличують і дезорієнтують. Наслідки цього помітні в міжлюдських стосунках: «Виникають складнощі й перешкоди для розвитку здатності до мирного протистояння й діалогу з тими, хто має відмінну думку». Не варто ігнорувати й того, що «пастирям і загалом дорослим іноді складно зрозуміти цей новий спосіб мовлення, і вони побоюються цього “невидимого й усюдисущого ворога”, якого часом демонізують».

«Антигуманні» наслідки життя в онлайні: казус хікікоморі

Окремо відзначено «легковажне користування цифровими засобами соціальних комунікацій», яке може призвести до самоізоляції, іноді екстремальної – тут згадано добре знаний за японською назвою феномен «хікікоморі». Майже не помітний на Заході, але поширений в Азії, він показує, як багато молодих людей прагнуть позбутися будь-яких соціальних зв’язків і проявів публічного життя, а натомість замкнутись у своїх кімнатах і жити за робочим столом. Це найяскравіший і найдраматичніший приклад того, що спроби поринути в ілюзорне та примарне щастя призводять до різних форм залежності. «Часто, – читаємо в тексті, – молодь виявляє тенденцію до того, аби відмежовувати свою онлайнову поведінку від оффлайнової».

Молодим людям необхідно запропонувати формацію щодо правильних проявів цифрового життя, адже «стосунки в онлайні можуть стати нелюдськими, негуманними» – в тому сенсі, що «вони роблять нас глухими до вразливості іншої людини» та стають на заваді самоаналізу. У довгостроковій перспективі вони можуть призвести до серйозних когнітивних проблем, як-от «втрата пам’яті, культури, креативності й концентрації». Іншим наслідком може стати ефект нав’язування «культури й диктатури зовнішнього», «оманливої паралельної реальності, яка нехтує людською гідністю», легковажне поширення порнографічних матеріалів, які «спотворюють сприйняття людської сексуальності».

Тілесність і статевість: різні аспекти

Робочий документ згадує про порнографію в розділі, присвяченому розмаїтим питанням тілесності. Він підходить до цієї теми з різних ракурсів: від перспективи інтеграції тіла й машини, образом якої можуть слугувати так звані «кіборги», через пожертву яйцеклітин і сурогатного материнства, до якого найчастіше залучають молодих жінок, й аж до проблеми «широкого захоплення екстремальними відчуттями», навіть пов’язаними з ризиком для життя. Згадані й феномени у сфері сексуальності, які лише нещодавно стали частиною публічної дискусії: ранній початок сексуального життя, інцест, цифрову порнографію, онлайн-ексгібіціонізм, секс-туризм – і «загрожують спотворенням краси та глибини емоційного й сексуального життя».

Про Церкву й сексуальну етику

Саме про ці теми, ймовірно, багато йтиметься в жовтні на синодальних дискусіях, які стосуватимуться різних поглядів католицької молоді на вказівки Церкви щодо сексуальної етики. Чимало молодих людей, сказано в документі з посиланням на соціологічні дослідження, просто не звертає уваги на це вчення; тимчасом інші розцінюють ці вказівки – попри їхню непопулярність – як «джерело радості», як спосіб глибше та свідоміше дивитися на питання сексуальної етики.

Гендер і гомосексуальність

Конференції єпископів, не пропонуючи ніяких готових розв’язань, вважають, що «питання про сексуальність необхідно обговорювати відкритіше й без упереджень». Як уже підтвердили представники молоді на передсинодальних зустрічах, «церковне вчення щодо спірних питань, як-от контрацепція, гомосексуальність, аборти, позашлюбне співжиття, шлюб – це джерело дискусій серед молодих людей і в самій Церкві, й у світському суспільстві». І в цьому списку значне місце посідає питання «гендеру», яке молоді люди вже обговорюють вільно й без табу.

Зокрема, як твердить текст, є молоді представники ЛГБТ-спільноти, які прагнуть близькості до Церкви й досвіду більшого піклування з її боку. Деякі єпископати надіслали запити про те, що вони могли б запропонувати тим молодим людям, які замість гетеросексуальних стосунків обрали одностатеві, але хочуть бути частиною Церкви.

Сім’я: труднощі, поділи, вразливість

Роздуми про сім’ю документ уміщує в контекст постійних суспільних змін. Увагу зосереджено на тому, що сім’ю потрібно розуміти як ядро, як головний осередок інтегрального розвитку людини. Це одне з тих прагнень і проектів, які намагається здійснити молодь, нехай навіть попри труднощі, зумовлені економічними й соціальними чинниками, насамперед – браком роботи. У документі ясно сказано, що є суттєві відмінності між поглядами на сім’ю тих, для кого досі велику вагу мають ролі й цінності предків, тих, хто став свідком занепаду традиційних моделей, і тих, хто переживає страждання, зумовлені «труднощами, поділами та вразливістю» сімей. У зв’язку з цим озвучено проблему зростання кількості так званих «неповних сімей» і питання про постать батька й роль отця, відсутність або поступовий занепад яких призводить, «зокрема на Заході, до неоднозначності та спустошення», впливаючи також на духовне батьківство.

Молодь і дорослі: взаємини поколінь

Усе згадане змушує замислитися про взаємини між дорослими та молоддю, особливо зважаючи на численні соціологічні дослідження, які наполягають на тому, що взаємини між поколіннями зазнали «перевороту». «Нині часто, – читаємо в документі, – дорослі люди сприймають молодь як зразок для власного життя, зануреного в глобальну культуру, де домінує індивідуалістичне зосередження на самому собі». «Нам бракує дорослих», вони «не зацікавлені в тому, щоб передавати фундаментальні цінності життя молодшим поколінням, яких сприймають більше як конкурентів, аніж як потенційних союзників». Через це молодим людям стає ще складніше «зробити остаточний вибір».

Зробити вибір на все життя дедалі складніше

Власне, «остаточний вибір» молодих людей залежить від соціальних, економічних, політичних і культурних контекстів. А крім цих факторів, Робочий документ говорить і про «культуру нерішучості», яка вважає неможливим або навіть безглуздим «робити вибір на все життя», і констатує, що «молодим людям дуже важко втілити шлюбний проект, не поставивши під загрозу економічну самодостатність». Ба більше, «багато молодих людей замислюється, чи можна взагалі зробити остаточний вибір на все життя у світі, де немає нічого стабільного, навіть межі між істинним і неправдивим».

Виховання, школа й університет

У цьому процесі головну роль відіграють освітні та формаційні заклади – той «екзистенційний простір, який суспільство створює для інтелектуального й людського зростання та пошуку покликання». У багатьох країнах, однак, «система освіти недосконала», і фундаментальну роль там відіграють церковні навчальні заклади, допомагаючи учням «дізнатися, як зробити плідними свої здібності» – хоч би які вони були.

Шкідливі звички, зловживання й залежності

Документ б’є на сполох через поширення серед молоді, навіть дуже юної, різноманітних шкідливих звичок – наприклад, уживання традиційних і синтетичних наркотиків й алкоголю, залежності від азартних ігор, інтернету чи порногорафії – та девіантної поведінки: хуліганства, психологічного, фізичного й сексуального насильства. Причину цього називає Папа Франциск, процитований у тексті: «У багатьох випадках ці форми залежності – це результат не схильності до гріха, а суспільного відкинення».

Драма безробіття та феномен «neet»

У Робочому документі йдеться також про працю, брак якої – як часто наголошує Папа – це одна з найсерйозніших проблем сучасного світу. Підкреслено, що для молодих людей із п’яти континентів «стабільна робота має вирішальне значення (82,7 %), адже означає економічну стабільність, сталість взаємин і можливість особистої реалізації (89,7 %)». Робота – це «вкрай необхідний, хай навіть і недостатній, спосіб для реалізації життєвого проекту, як-от створення сім’ї (80,4 %) та народження дітей». «У найбідніших середовищах робота також набуває значення соціального викупу, а її брак – це одна з основних причин еміграції».

Проте є й інший феномен – так звана «neet», молодь, що за власним вибором уникає як роботи, так і навчання: це явище подекуди аж занадто «тривожне», кажуть єпископи, і «вимагає душпастирської уваги».

Нелегальна, неформальна та примусова праця: нове рабство

У кожному разі, найбільші проблеми виникають там, де рівень безробіття особливо високий. У деяких регіонах ситуація досягла такої гостроти, що її без перебільшення можна назвати трагічною. «Найсерйозніші наслідки лежать не в економічній сфері, бо ж нерідко сім’ї, системи соціального забезпечення чи благодійні інституції можуть якось компенсувати матеріальні потреби безробітних. Реальна проблема полягає в тому, що молода безробітна людина перебуває або в полоні знечулювальної утопії, або на порозі її втрати». Унаслідок цього молоді безробітні погоджуються на працю, яка не вшановує їхньої гідності: «нелегальна та неформальна робота – це часто синоніми експлуатації, торгівлі людьми й інших форм примусової праці й рабства, які стосуються мільйонів людей у світі».

Автоматизація

У документі висловлено стурбованість у зв’язку з технологічним прогресом, який загрожує стати ворогом праці і працівників: розвиток штучного інтелекту й нових технологій підриває перспективи залучення цілих категорій осіб у роботу. Технологія може завдавати шкоди людській гідності, якщо її використовувати необачно й несумлінно.

«Культура відходів»: буллінг, расизм, дискримінація

Маргіналізація, буллінг, нерівність і «дискримінація за ознакою статі, соціального класу, релігійної належності, сексуальної орієнтації, географічного розташування, інвалідності або етнічної належності» – ці теми також не раз виникають на сторінках Робочого документа. Молоді люди часто просотані «культурою відходів», яку таврує Папа Франциск, і поводяться так, що перетворюють інших людей на «відходи» або занапащають довкілля внаслідок безвідповідального споживчого вибору. Не варто також ігнорувати того, що «іноді навіть церковні керманичі схильні до способу мислення й дій, який сприяє плеканню байдужості й відкиданню інших». Молодь, як інформує багато єпископських Конференцій, надзвичайно чутлива до цих питань, тому що «расизм так чи інакше впливає на них у різних країнах світу».

Дискримінація жінок (навіть у Церкві) та переслідування християн

Документ говорить про «форми дискримінації, які стосуються молодих жінок, навіть у церковній сфері». Молоді люди також переймаються про дискримінацію на релігійному ґрунті, зокрема, щодо християн, які опиняються в меншості й зазнають насильства й тиску з боку тих, хто маскує свої дії секуляризацією. Тому Церква і Синод вважають за необхідне «звернути особливу увагу на молодих жертв несправедливості й експлуатації», аби підтвердити їхню особисту гідність «перед будь-якою загрозою примусу і приниження».

Молоді мігранти

Мігрантів також можна віднести до категорії «відкинутих»; чимало з них – позбавлені опіки неповнолітні й особи шкільного віку. «Багато хто з них ризикує стати жертвою торгівлі людьми, а деякі немов розчиняються в повітрі», – каже Робочий документ. Крім того, «молодь другого покоління відчуває труднощі з погляду ідентичності та взаємин між культурами, до яких належить». Єпископи зазначають, що феномен міграції може стати «нагодою для міжкультурного діалогу і відновлення християнських спільнот, яким нині загрожує занепад»; а з іншого боку, «міграція молоді – це скорочення людського капіталу, підприємливості й ініціативності в країнах походження та загроза їхньому стійкому розвитку».

Нові релігії, радикалізм, «плинна» релігійність

Різноманітність і відмінність також впливають на релігійний контекст, у якому зростає молодь: у деяких країнах католики становлять більшість, в інших вони лише невеличка меншина, деколи соціум визнає їх, іноді дискримінує й переслідує аж до мучеництва. Також у деяких контекстах відчутний «потужний вплив релігійних сект або інших духовних пропозицій (наприклад, нью-ейдж)». Серед наслідків цієї «нової релігійної парадигми, ще не зовсім інституціалізованої й дедалі “плиннішої”», – зниження покликань і спорожніння храмів. Лакуни у вірі відкривають шлях до «заворожливої пропозиції інтегралістської чи фундаменталістської матриць, які приваблюють принаймні деякі групи молоді: варто згадати, наприклад, явище найманства й різного типу радикалізацію».

Розчарування й апатія до Церкви: скандали підривають довіру

Робочий документ констатує загальне розчарування, «апатію молодих людей до теми віри» та зменшення привабливості Церкви, в основі яких лежать «неспроможність великих релігійних інституцій симфонізуватися з сучасною свідомістю» і «сексуальні й економічні» скандали, пов’язані з представниками Церкви. «Молоді люди просять Церкву посилити політику нульової терпимості до сексуального насильства у власних інституціях» і згадують про стриманість і фінансову прозорість.

Молодь і Церква: хтось почувається маргіналізованим, а хтось хоче, щоб йому дали спокій

В основі подвійного погляду на Церкву лежить той факт, що «релігію більше не сприймають як шлях привілейованого доступу до сенсу життя, а доповнюють, а іноді й заміняють її іншими ідеологіями й філософськими школами, особистим чи професійним успіхом». У цьому також є провина пасторів, які «не завжди здатні врахувати специфіку покоління та його очікувань». Шкодить ситуації й те, що молодих людей не особливо допускають до церковної діяльності, і вони сприймають свою роль у Церкві як пасивну. На щастя, у молодіжному середовищі є рухи й асоціації, які «зберігають життєвий динамізм і залишаються важливою дієвою силою», але є й особи, які часто воліють триматися осторонь. «Подолання динаміки розділення – це синодальне доручення для деяких Конференцій єпископів», – каже текст.

Церква: «Менше інституційності й більше взаємин»

Ще одна мета Синоду – збагнути, чому «в деяких частинах світу багато молодих людей полишає Церкву». «Розуміння причин цього явища має вирішальне значення для того, щоб рухатися вперед», – каже юнацтво. Окрім байдужості та браку бажання слухати, ідеться про те, що «часто Церква виглядає занадто суворою й асоціюється з надмірним моралізмом». Тому молодь не вважає її «важливим співрозмовником». Справді, дехто «прямо просить дати йому спокій».

Попри значний критицизм, молоді люди здебільшого досі бачать у Церкві орієнтир і сподіваються, що це може бути інституція, яка слугуватиме «прикладом компетентності, спільної відповідальності та культурної стійкості». Ідеться про Церкву, «менш інституційну й більш взаємну», здатну «прийняти, а не засудити заздалегідь»; про «Церкву дружню і ближню», яка «любить усіх, навіть тих, хто не дотримується того, що сприймають як стандарт».

Брак лідерства й корупція

«Лише незначна кількість молодих людей (16,7 %) вважає, що має можливість впливати на публічне життя своєї країни». Багато юнаків і дівчат констатували «брак надійного лідерства на різних рівнях і в різних сферах, як цивільних, так і церковних», а також поширення корупції, «чуми, яка руйнує основи багатьох суспільств». Проте розчарування в інституціях «може виявитися корисним», якщо спонукатиме долучитися до спільної справи та «взяти на себе відповідальність, не залишаючись у полоні скептицизму».

Хвороби, страждання й відкинення

Документ враховує те, що багатьом молодим людям доводиться мати справу з наслідками розмаїтих травматичних подій або з хворобами та інвалідністю. Ідеться про «депресії, психічні захворювання й розлади харчування, пов’язані з досвідом глибокого нещастя або неможливістю знайти своє місце в суспільстві». Одним із наслідків таких проблем часто стає самогубство: у деяких країнах це головна причина смертності людей у віковій групі від 15 до 44 років.

Музика, мистецтво і спорт

У тексті зосереджено увагу також на музиці й мові музики, які «активізують процес соціалізації» (але наслідком яких може стати знеособлення, особливо в тому разі, якщо вплив музики «посилюють за допомогою наркотичних засобів»), а також на інших базових формах художнього вираження «для формування особистої й соціальної ідентичності». Спорт – це ще одна «прекрасна сфера зростання та змагання молоді, до якої Церква багато докладається в різних країнах»; однак «ці сфери не позбавлені різних форм комерційної та спекулятивної маніпуляції» чи «практик, що суперечать гідності особи й цінності чесної гри», як-от допінг чи корупція.

Сальваторе Чернузіо