Домініканське душпастирство в Києві: містика Ордену Проповідників

Домініканський орден, як і францисканський, зародився на початку XIII століття, коли саме поставали університети. Хоча вчені мужів походили з Церкви, вона не дуже розуміла, як реагувати на цей виклик часу. Пошук відповіді розпочався у двох напрямках: францисканському й домініканському. За легендою, святі Франциск і Домінік товаришували, але духовність їхня, попри дружбу, різнилася.

Францисканській духовності властивий дух святого Августина: життя людини – це повернення до Бога, і все має служити спасінню. Що поза цим, те зайве. Домініканці, до яких належали святий Альберт Великий і святий Тома Аквінський, відштовхуються від поглядів Арістотеля, який вказував не на світ ідей, а на речі, які існують. Для них, отже, все, що нас оточує, здатне наблизити до Бога. Тома Аквінський вважав, що правдива наука не може відвести людину від істини, що філософія, служниця теології, може привести лише до слушного теологічного висновку. Досягти споглядання Бога, мети будь-якої духовності, можна через пізнання трансцендентного: бачити не очима, а розумом, і йти від сотворенного світу до Першопричини всіх речей.

Майстер Екгарт пройшов формацію в Ордені Проповідників, отримав чудову освіту, двічі очолював катедру Паризького університету. А коли був поставлений провінціалом у Страсбурзі, побачив там велику потребу душпастирського піклування, особливо про жіночі монастирі. Релігійне піднесення серед людей, пошук глибини й містики спонукали до богопосвяченого життя, але становили також загрозу зійти на манівці єресей. Майстер – тобто учитель – Екгарт виголошував проповіді, які записували, щоб допомогти черницям досягти святості. Він поєднував спекулятивну теологію, яка надає перевагу розумові та його пізнавальним властивостям, із практичними кроками.

Однак Майстер Екгарт зовсім не вписується в колію домініканської духовності. Він навчав, що людина одвічно задумана Богом і має в собі Його частинку – душу, яка постійно прагне Господа. Досвід Бога – досвід абсолютної чистоти та прозорості, у якій людина має розчинитися, цілковито зрікшись себе й занурившись у глибину душі. Фізична аскеза – це лише перший крок, якого мало, бо він не рятує від пихи. Відмовитися необхідно також від гордощів, які, зокрема, полягають у відстоюванні своєї точки зору, переконань, у впевненості, що я щось собою значу, вмію, що я щось знаю, що я хтось, чогось вартий і щось осягнув. Ба більше, щоб зустріти Бога, який Він є, необхідно відмовитися від усілякого знання про Нього й у цій чистоті запитати: «Хто Ти? Чого від мене чекаєш?» Може виникнути спокуса самому відповісти на ці запитання. У духовному житті людина постійно намагається розпізнати Божу Волю, але часто підлаштовує її під свої прагнення. Екгарт пропонує образ лицаря, який не має нічого, крім опіки суверена. Душа так само має бути вільна від усього, що заважає містичному поєднанню з Богом, і мусить бути слухняна своєму Суверенові й лише Йому.

Хоча деякі погляди Майстра Екгарта засудила інквізиція, Церква ніколи не вважала його єретиком – попри це, втім, його читали тільки в окремих колах. За вченням Екгарта йдуть картузіанці, його для своїх цілей використовують протестанти й пантеїсти, ним цікавляться філософи. Складається враження, що нині ідеї Майстра Екгарта тільки починають жити.

Запрошуємо на наступну зустріч в Інституті релігійних наук святого Томи Аквінського. 19 травня о 18:00 ми обговорюватимемо тему «Суть і обряд: що відбувається під час Меси?»

Юлія Бойко

За темою:
Домініканська школа віри в Харкові: про особливості духовності Ордену Проповідників
Домініканське душпастирство в Києві: сенс церковних заповідей
Домініканська школа віри в Харкові: Богородиця і шлях до неба