Папа Франциск: духовні вправи для Європи

Новий номер журналу «Verbum» пропонує замислитися про Європу та її цінності – і підходить до цієї теми зокрема і з католицького ракурсу. У статті Олексія Браславця заторкнуто те, що про Європу та Європі говорили троє Понтифіків: Йоан Павло ІІ, Бенедикт XVI і Франциск. Пропонуємо нашим читачам фрагмент цього тексту, де йдеться про запитання, які ставить європейцям Папа Франциск.

Цікаво, що Бенедикт XVI, розглядаючи духовні основи Європи, пише: «Сформована європейським походженням […] Америка cпочатку стає розширеною Європою, колонією, але одночасно з заворушеннями, які викликала в Європі Французька революція, набуває суб’єктності» (Виступ у Бібліотеці Сенату, 13 травня 2004). 2013 року на престол святого Петра зійшов якраз уродженець Аргентини, сформованої європейським походженням, але автономної щодо материнської культури. Тому й можна вважати, що Папі Францискові, хоча преса й устигла охрестити його «людиною з іншого краю світу», Європа та її проблеми не чужі.

Наразі магістрального тексту про Європу, на зразок «Ecclesia in Europa» або «Europa patria spirituale», Папа Франциск не має. Проте він виголосив п’ять промов, присвячених європейським проблемам: у Раді Європи, 25 листопада 2014; у Європейському Парламенті, 25 листопада 2014; на церемонії вручення премії Карла Великого, 6 травня 2016; до керівників держав і урядів Європейського Союзу з нагоди 60-річчя Римського договору, 24 березня 2017; перед Комісією Єпископських конференцій Європейського Союзу, 27 жовтня 2017.

Тональність цих промов відрізняється від текстів його попередників: тут домінує стилістика єзуїта-форматора, який ставить вихованця в контекст виклику, спонукаючи до пошуку правильної відповіді: «Європу ми можемо запитати: “Де твоя сила? Де ідеалізм, який надихнув і збагатив твою історію? Де дух цікавості й підприємництва? Де прагнення істини, прагнення, яким досі ти пристрасно ділилася зі світом?”» (Виступ у Раді Європи, 25 листопада 2014). Інколи для виклику Франциск вдається до парадоксальних порівнянь: «На мій погляд, одна з найпоширеніших бід сьогоднішньої Європи – це самотність, типова для тих, хто не має зв’язку з іншими. Особливо це стосується людей похилого віку, часто покинутих напризволяще, і молоді, яка не має виразних точок відліку й можливостей для майбутнього… У багатьох кварталах нас зустрічає загальна атмосфера втоми та старіння Європи, яка нині здається “бабусею”, позбавленою творчої енергії. І тому чудові ідеї, які колись надихали Європу, начебто втрачають привабливість, замінені бюрократичними характеристиками її установ» (Виступ у Європарламенті, 25 листопада 2014). А деякі його пасажі гідні монологів античних трагедій, які мали би провадити до катарсису: «Що сталося з тобою, Європо гуманізму, захиснице прав людини, демократії та свободи? Що сталося з тобою, Європо, доме поетів, філософів, митців, музикантів і письменників? Що трапилося з тобою, Європо, мати народів і націй, великих чоловіків і жінок, які боролися й навіть жертвували життями задля гідності своїх братів і сестер?» (Виступ на церемонії вручення премії Карла Великого, 6 травня 2016).

Франциск не пропонує Європі готових розв’язань – він нагадує про те, на чому наголошували Йоан Павло ІІ і Бенедикт XVI. Важливо, що така позиція дуже точно відповідає сучасному станові Європи, яка досі шукає «точки єдності», що дозволять уповні втілити ідеї отців-засновників Європейської спільноти – великих католиків Альчіде де Гаспері, Робера Шумана й Конрада Аденауера. Утім, як можна помітити, публічні висловлювання Пап про Європу завжди були напрочуд адекватні обставинам, місцю й часу.

Повний текст статті читайте на сторінці журналу «Verbum»

Ще новини по темі Ватиканська аналітика

І закон, і благодать. Про харизми церковної спільноти Уже ранньохристиянські спільноти намагаються остаточно визначити, що важливіше – жити Святим Духом чи дбати про земне благо спільноти. Ця дискусія трохи схожа на євангельський епізод про Марію, яка уважно слухає проповідь Христа, і Марфу, яка тим часом переймається, як краще прийняти гостя – Христа. Та чи слушно розділяти, ба навіть протиставляти ці два аспекти християнського життя?

Проект реформи Римської Курії та плоди п’ятилітньої праці Ради кардиналів

Цей день в історії Католицької Церкви: Папа Павло VI видав енцикліку «Populorum Progressio»

Синодальність, уміння слухати й розпізнавання: про стиль управління Папи Франциска

Ватиканська аналітика Коментар до нового документу Папи Франциска про беатифікацію та канонізацію

Апостольське послання у формі «motu proprio» Папи Франциска

«Maiorem hac dilectionem» («Ніхто неспроможен любити більше»), проголошене 11 липня 2017 року, відкрило іще один спосіб ушанування окремих вірних у Католицькій Церкві – тобто нову можливість визнати, що певний вірний із точки зору Церкви заслужив небесної радості, що він може бути взірцем для інших і що дозволено вшановувати його, просячи про заступництво перед Богом. Про коментар до цього тексту КМЦ попросив отця доктора габілітованого Петра Маєра, професора краківського університету Йоана Павла ІІ.