21 червня 2017 року у львіській митрополичій латинській базиліці Внебовзяття Пресвятої Богородиці відбулось урочисте богослужіння, під час якого було висвячено нового львівського єпископа-помічника Львівської Архідієцезії Едварда Каву.
Головним консекратором на богослужінні був Митрополит Львівський архієпископ Мечислав Мокшицький. Йому асистували Апостолський Нунцій в Україні архієпископ Клаудіо Ґуджеротті та єпископ-ординарій Харківської дієцезії Станіслав Широкорадюк.Пресвітерій був переповнений духовенством, серед якого – дуже багато єпископів латинського й візантійського обрядів. Римсько-католицький єпископат представляли єпископ-помічник Харківсько-Запорізький Ян Собіло, єпископ-ординарій Одесько-Сімферопольський Броніслав Бернацький, єпископ-ординарій Луцький Віталій Скомаровський, єпископ-помічник Одесько-Сімферопольський Яцек Пиль, єпископ-ординарій Закарпатьский Антал Майнек, єпископ-ординарій Кам’янець-Подільський Леон Дубравський, єпископ-помічник Кам’янець-Подільський Радослав Змітрович, єпископ-емерит Мар’ян Бучек, єпископ-помічник Львівський Леон Малий. У львівській базиліці присутні були також єпископи УГКЦ на чолі з Верховним Архієпископом Київським і Галицьким Святославом Шевчуком та інші гості.
Єпископські свячення належать до тих богослужінь, які не так часто трапляються в церковному житті. Тому з точки зору організації літургійного дійства дуже доречні коментарі, які церемонімейстер проголошує з амвона.
На початку церемонії єпископ-ординарій Луцької дієцезії Віталій Скомаровський зачитав номінаційні грамоти Святого Престолу – документ, який підтверджує офіційну згоду Святого Отця Франциска на висвячення Едварда Кави на нового єпископа для Римсько-Католицької Церкви в Україні.
Після цього головний консекратор архієпископ Мечислав Мокшицький виголосив проповідь-гомілію.
Гомілія Митрополита Львівського архієпископа Мечислава Мокшицького під час єпископського рукоположення Едварда Кави OFMConv
Екселенції Отці Архієпископи та Єпископи!
Екселенції Отче Архієпископе Апостольський Нунцію!
Всечесні Отці!
Брати і Сестри богопосвяченого життя з Генеральним Асистентом о. Яцеком та Краківським Провінціалом о. Маряном на чолі!
Дорогі Батьки і Родино єпископа Едварда!
Улюблені вірні нашої Дієцезії та Гості!
„Благословенний, хто боїться Бога”
Так ми співали у приспіві респонсорійного псалма і з тими словами зупиняємося сьогодні у нашому соборі щоб бути свідками єпископського рукоположення, вибраного і призначеного для нашої Церкви, нового єпископа помічника, отця Едварда, котрий вписується в історію львівської архідієцезії, як п'ятий єпископ з францисканської родини.
Так склалося, що понад шістсот років тому троє перших митрополитів Львова було францисканцями, з бл. Яковом Стрепою на чолі, а в найсучаснішій історії служіння єпископа-помічника вершив о. Рафал Кєрніцкі. Францисканський дух, отже, не чужий у львівській митрополії, ба навіть можна сказати, що він залишив великий слід при основах творення та організації нашої архідієцезії. Тому ми з радістю приймаємо це призначення, що вписується в історію, сподіваюся, значним чином, також через факт його оголошення у соту річницю Фатімських Об'явлень, як знак і необхідність покаяння та примирення.
В одній зі своїх промов після отриманого призначення єпископ-номінат сказав: „Я ніколи про це не думав, навіть не мріяв, і зовсім не думав про єпископство, коли я відкрив моє покликання у віці 17-ти років. Це було дуже далеке від мене.”
Думаю, що дві тисячі років тому, коли Ісуса зупинився на березі Галилейського Озера і промовив до св. Петра, тоді в його житті теж далеким було покликання і те, що він стане Скелею Церкви.
Подібно мабуть було і в житті св. Павла, котрий як вчений фарисей, що ревно беріг віру та звичаї, коли вирушив до Дамаску не припускав, що з гонителя Христа, стане ревним апостолом Бога, який є любов'ю.
І св. Франциск Ассизький, котрий марив про те щоб бути кимсь великим і досягнути слави, також не припускав, що поміняє лицарські шати і благородство на вбогий габіт. Він і не думав, що багатство яке мав поміняє на вбогість, проповідуючи світові дорогу миру та добра.
Кожен з нас тут присутніх може сказати, що і я не сподівався того, що приготував Бог, щоб я несучи служіння спільноті Церкви, ділився покликанням, не лише як єпископ, священик, чернець але свідок Євангелія, що вірить в Христа.
Тому разом з псалмоспівцем можемо і ми, по відношенню до свого християнського життя, сказати:
„Благословенний, хто боїться Бога,
заповіді Його дуже любі йому.”
Тому сьогоднішня урочистість є святом для всіх нас, котрі вибираючи Ісуса, знайшли радість у Його заповідях та Євангелії, віддаючи свою долю в Його руки і наші мрії перетворили на Його волю, наші думки на Його слова.
І це істинне покликання, яким обдарував нас Бог, щоб ми були знаком Благої Звістки про спасіння, хреста, що є нашою гордістю та істини і любові які є в Церкві.
Улюблені Брати і Сестри!
В кожен час Бог кличе людей щоб були знаком.
Так було, коли Ной будував ковчег щоб врятуватися від потопу.
Так було, коли Всемогутній промовив до Авраама і обіцяв йому що він стане батьком народів, що покладатимуть надію в Богові.
Так було, коли Мойсей очолив дорогу до свободи, за якою тужив Вибраний Народ.
Так було, коли Бог послав свого Єдинородного Сина, щоб довершити відкуплення людського роду.
Так було, коли у руїнах церкви св. Демяна під Ассизом св. Франциск стоячи перед хрестом, питав Ісуса: „Що мені робити” і у відповідь почув: „Франциску відбудуй мою Церкву”.
І так є сьогодні, коли він кличе сина цієї землі, щоб в часі війни та неспокою, поставити його пастирем, котрий несе мир і добро.
У своєму єпископському гербі ти розмістив францисканський хрест, щоб як святий Бідняк з Ассиза, відбудувати зруйновані відносини між людиною та Богом, щоб підняти тих, котрі впали і вийти на зустріч блукаючим.
Ти сказав також, що коли відвідував свого старшого брата, який раніше від тебе вибрав францисканську дорогу життя, то у францисканському монастирі побачив фотографію двох молодих францисканських мучеників з Перу, сьогодні вже блаженних Міхала і Збіґнєва. Тоді їхня смерть тебе дуже зворушила, торкнулася і промовила до тебе, допомагаючи вибрати для себе життя за Правилом св. Франциска, живучи за Євангелієм в убогості, чистості та послуху.
І може тому, у твоєму гербі є теж Пасхальний Агнець, щоб в Ньому ти омив свої шати і вибілив в Його крові, так як це вчинили Мученики з Перу, на могилах яких прості індійці з Паріакотто написали: „Сильні у вірі. Палаючі в любові. Посланці миру, аж до мучеництва”.
Ми не бажаємо тобі мучеництва, але очікуємо, що ти будеш укріплювати нас сильною вірою, що палатимеш любов'ю і станеш посланцем миру.
Здається, що такої дороги очікує від тебе не лише Церква в Україні, але й Францисканський Орден, брати з якого приготували для тебе єпископський перстень з реліквіями Блаженних Мучеників з Перу.
Отче Єпископе Едварде!
Цей шлях ти бажаєш реалізувати опираючись на Святе Писання, яке теж є в твоєму гербі. А воно сьогодні говорить дуже чітко і конкретно, залишаючи пересторогу Ісуса: „Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які бачили б вас, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі. ” Будь, отже, автентичним в тому, що чинитимеш.
Далі Ісус говорив: „Отож, коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду.” Будь, отже, добрим, не тому щоб тебе хвалили, але щоб досягнути святості.
І далі говорив Ісус: „А коли молитеся, не будьте як ті лицеміри, що люблять навидноті молитися по синагогах та на перехрестях, щоб показатися людям. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду.” Перебувай в молитві і проси Ісуса щоб з Ним ти міг вчинити великі речі.
І останнє повчання із сьогоднішнього Євангелія: Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду.” Будь, отже, у єпископському служінні покірний, тобто завжди правдивий, щоб подобатися Богові, а „Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі”.
Так сьогодні промовляє Бог і нехай те слово буде для тебе даром, яким ти обдаруєш спільноту Львівської Церкви.
Улюблені Брати і Сестри!
Важке завдання поставила Церква перед новим єпископом. Я вірю що в цьому завданні вона не залишає його самого. Тому прошу всіх, щоб ми супроводжували єпископа Едварда у звершенні того завдання. Господь Ісус сказав: „Носіть тягарі один одного”. І ті слова залишаються завданням для нас.
Це ми, повинні нашими молитвами підтримувати його служіння.
Це ми, повинні нашою приязню супроводжувати його у проповідуванні Слова Божого.
Це ми, повинні просити благословення для нього.
Це ми, повинні закликати до Прекрасної Зірки Міста Львова, Милостивої Владичиці, щоб вона захищала його і берегла від атак злого.
Він має право очікувати від нас такої підтримки, а ми маємо обов'язок давати йому таку підтримку.
Тому вже сьогодні, на початку твого єпископського служіння кричимо:
Нехай Господь поблагословить тебе, і нехай Він тебе стереже!
Нехай Господь засяє на тебе лицем Своїм, і нехай буде милостивий до тебе!
Нехай Господь зверне на тебе лице Своє, і хай дасть тобі мир!
Єпископе Едварде! Нехай Господь благословить тебе і веде шляхами бл. Якова Стрепи і св. Йосифа Більчевського. Амінь.
На завершення гомілії єпископ-номінант Едвард Кава прочитав визнання віри. Це був іще один необхідний елемент вступу на єпископський уряд, передбачений Кодексом Канонічного Права.Екселенції Отці Архієпископи та Єпископи!
Екселенції Отче Архієпископе Апостольський Нунцію!
Всечесні Отці!
Брати і Сестри богопосвяченого життя з Генеральним Асистентом о. Яцеком та Краківським Провінціалом о. Маряном на чолі!
Дорогі Батьки і Родино єпископа Едварда!
Улюблені вірні нашої Дієцезії та Гості!
„Благословенний, хто боїться Бога”
Так ми співали у приспіві респонсорійного псалма і з тими словами зупиняємося сьогодні у нашому соборі щоб бути свідками єпископського рукоположення, вибраного і призначеного для нашої Церкви, нового єпископа помічника, отця Едварда, котрий вписується в історію львівської архідієцезії, як п'ятий єпископ з францисканської родини.
Так склалося, що понад шістсот років тому троє перших митрополитів Львова було францисканцями, з бл. Яковом Стрепою на чолі, а в найсучаснішій історії служіння єпископа-помічника вершив о. Рафал Кєрніцкі. Францисканський дух, отже, не чужий у львівській митрополії, ба навіть можна сказати, що він залишив великий слід при основах творення та організації нашої архідієцезії. Тому ми з радістю приймаємо це призначення, що вписується в історію, сподіваюся, значним чином, також через факт його оголошення у соту річницю Фатімських Об'явлень, як знак і необхідність покаяння та примирення.
В одній зі своїх промов після отриманого призначення єпископ-номінат сказав: „Я ніколи про це не думав, навіть не мріяв, і зовсім не думав про єпископство, коли я відкрив моє покликання у віці 17-ти років. Це було дуже далеке від мене.”
Думаю, що дві тисячі років тому, коли Ісуса зупинився на березі Галилейського Озера і промовив до св. Петра, тоді в його житті теж далеким було покликання і те, що він стане Скелею Церкви.
Подібно мабуть було і в житті св. Павла, котрий як вчений фарисей, що ревно беріг віру та звичаї, коли вирушив до Дамаску не припускав, що з гонителя Христа, стане ревним апостолом Бога, який є любов'ю.
І св. Франциск Ассизький, котрий марив про те щоб бути кимсь великим і досягнути слави, також не припускав, що поміняє лицарські шати і благородство на вбогий габіт. Він і не думав, що багатство яке мав поміняє на вбогість, проповідуючи світові дорогу миру та добра.
Кожен з нас тут присутніх може сказати, що і я не сподівався того, що приготував Бог, щоб я несучи служіння спільноті Церкви, ділився покликанням, не лише як єпископ, священик, чернець але свідок Євангелія, що вірить в Христа.
Тому разом з псалмоспівцем можемо і ми, по відношенню до свого християнського життя, сказати:
„Благословенний, хто боїться Бога,
заповіді Його дуже любі йому.”
Тому сьогоднішня урочистість є святом для всіх нас, котрі вибираючи Ісуса, знайшли радість у Його заповідях та Євангелії, віддаючи свою долю в Його руки і наші мрії перетворили на Його волю, наші думки на Його слова.
І це істинне покликання, яким обдарував нас Бог, щоб ми були знаком Благої Звістки про спасіння, хреста, що є нашою гордістю та істини і любові які є в Церкві.
Улюблені Брати і Сестри!
В кожен час Бог кличе людей щоб були знаком.
Так було, коли Ной будував ковчег щоб врятуватися від потопу.
Так було, коли Всемогутній промовив до Авраама і обіцяв йому що він стане батьком народів, що покладатимуть надію в Богові.
Так було, коли Мойсей очолив дорогу до свободи, за якою тужив Вибраний Народ.
Так було, коли Бог послав свого Єдинородного Сина, щоб довершити відкуплення людського роду.
Так було, коли у руїнах церкви св. Демяна під Ассизом св. Франциск стоячи перед хрестом, питав Ісуса: „Що мені робити” і у відповідь почув: „Франциску відбудуй мою Церкву”.
І так є сьогодні, коли він кличе сина цієї землі, щоб в часі війни та неспокою, поставити його пастирем, котрий несе мир і добро.
У своєму єпископському гербі ти розмістив францисканський хрест, щоб як святий Бідняк з Ассиза, відбудувати зруйновані відносини між людиною та Богом, щоб підняти тих, котрі впали і вийти на зустріч блукаючим.
Ти сказав також, що коли відвідував свого старшого брата, який раніше від тебе вибрав францисканську дорогу життя, то у францисканському монастирі побачив фотографію двох молодих францисканських мучеників з Перу, сьогодні вже блаженних Міхала і Збіґнєва. Тоді їхня смерть тебе дуже зворушила, торкнулася і промовила до тебе, допомагаючи вибрати для себе життя за Правилом св. Франциска, живучи за Євангелієм в убогості, чистості та послуху.
І може тому, у твоєму гербі є теж Пасхальний Агнець, щоб в Ньому ти омив свої шати і вибілив в Його крові, так як це вчинили Мученики з Перу, на могилах яких прості індійці з Паріакотто написали: „Сильні у вірі. Палаючі в любові. Посланці миру, аж до мучеництва”.
Ми не бажаємо тобі мучеництва, але очікуємо, що ти будеш укріплювати нас сильною вірою, що палатимеш любов'ю і станеш посланцем миру.
Здається, що такої дороги очікує від тебе не лише Церква в Україні, але й Францисканський Орден, брати з якого приготували для тебе єпископський перстень з реліквіями Блаженних Мучеників з Перу.
Отче Єпископе Едварде!
Цей шлях ти бажаєш реалізувати опираючись на Святе Писання, яке теж є в твоєму гербі. А воно сьогодні говорить дуже чітко і конкретно, залишаючи пересторогу Ісуса: „Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які бачили б вас, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі. ” Будь, отже, автентичним в тому, що чинитимеш.
Далі Ісус говорив: „Отож, коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду.” Будь, отже, добрим, не тому щоб тебе хвалили, але щоб досягнути святості.
І далі говорив Ісус: „А коли молитеся, не будьте як ті лицеміри, що люблять навидноті молитися по синагогах та на перехрестях, щоб показатися людям. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду.” Перебувай в молитві і проси Ісуса щоб з Ним ти міг вчинити великі речі.
І останнє повчання із сьогоднішнього Євангелія: Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду.” Будь, отже, у єпископському служінні покірний, тобто завжди правдивий, щоб подобатися Богові, а „Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі”.
Так сьогодні промовляє Бог і нехай те слово буде для тебе даром, яким ти обдаруєш спільноту Львівської Церкви.
Улюблені Брати і Сестри!
Важке завдання поставила Церква перед новим єпископом. Я вірю що в цьому завданні вона не залишає його самого. Тому прошу всіх, щоб ми супроводжували єпископа Едварда у звершенні того завдання. Господь Ісус сказав: „Носіть тягарі один одного”. І ті слова залишаються завданням для нас.
Це ми, повинні нашими молитвами підтримувати його служіння.
Це ми, повинні нашою приязню супроводжувати його у проповідуванні Слова Божого.
Це ми, повинні просити благословення для нього.
Це ми, повинні закликати до Прекрасної Зірки Міста Львова, Милостивої Владичиці, щоб вона захищала його і берегла від атак злого.
Він має право очікувати від нас такої підтримки, а ми маємо обов'язок давати йому таку підтримку.
Тому вже сьогодні, на початку твого єпископського служіння кричимо:
Нехай Господь поблагословить тебе, і нехай Він тебе стереже!
Нехай Господь засяє на тебе лицем Своїм, і нехай буде милостивий до тебе!
Нехай Господь зверне на тебе лице Своє, і хай дасть тобі мир!
Єпископе Едварде! Нехай Господь благословить тебе і веде шляхами бл. Якова Стрепи і св. Йосифа Більчевського. Амінь.
Напевно, найзворушливіший і найважливіший момент церемонії – це ті хвилини, коли кандидат лежить перед вівтарем, а над ним латиною читають благальну літанію до Всіх Святих. У цій молитві земна Церква просить про заступництво для нового єпископа у сонму святих – мучеників, сповідників, ченців і черниць, Пап, єпископів… Можна лише спробувати уявити, що в цю мить відчував єпископ-номінант Едвард Кава і яка важлива вона для нього була.
Після літанії розпочалася та частина богослужіння, яка, власне, й іменується хіротонією – буквально «рукоположення». Сенс цього сакрального жесту полягає в тому, що єпископи – носії апостольської місії та влади – накладають долоні обох рук на голову кандидата, який на знак покори стоїть перед вівтарем навколішки. Цим давнім жестом знаменується прийняття когось під свою владу. Те, що хіротонію проводять троє єпископів, означає, що майбутній єпископ потрапляє під владу не якогось одного конкретного єпископа-ординарія, а всієї Церкви, в якій існує колегія єпископів, – спадкоємиці апостольської колегії дванадцятьох.Церемонія хіротонії розпочалася з того, що єпископ-номінант Едвард Кава став навколішки, а рукоположення розпочали головний консекратор і єпископи-співслужителі. Згодом усі єпископи обох обрядів, які брали участь у богослужінні, повторили цей жест.
Також важливим знаком стало покладання на голову нового єпископа розгорнутого Євангелія. З одного боку, тут можна побачити відлуння попереднього жесту: так новий єпископ віддає себе під повну владу Божу. З іншого, це символізує повну відданість Слову Божому і Благій Звістці. Стоячи перед вівтарем, архієпископ Мечислав Мокшицький покрив розгорнутим Євангелієм голову єпископа-номінанта Едвада Кави. Водночас архієпископ прочитав молитву з проханням Церкви вділити міць Духа Святого новому єпископові й обдарувати його дарами, якими були наділені апостоли – учні й помічники Христа.Після цього з молитви розпочалася частина богослужіння, пов’язана з помазанням олією (святим хризмом). Його уділив головний консекратор. Цей скакральний жест має сенс «помазання на управління», як це відбувалося ще за старозавітних часів. Після цього вже хіротонізованому й помазаному Едварду Каві були вручені знаки єпископського уряду – Євангеліє, перстень, митра і пасторал. Євангеліє – це Блага Звістка, яку відтепер єпископ Едвард Кава має проголошувати, і в цьому полягатиме його основна місія. У цей момент прозвучали слова: «Прийми Євангеліє – і проголошуй Слово Боже».
Після цього архієпископ зодягнув на руку нового єпископа перстень, знак відданості й вірності нового єпископа Церкві: «Прийми перстень, знак вірності й нерушимості віри». Крім того, новий єпископ отримав спеціальні головні убори – піуску й митру, якими має користуватися під час свого офіційного служіння. Вручення цих знаків супровджували слова: «Прийми піуску і митру, нехай вони стануть тобі вінцем слави». Нарешті, єпископ отримав пасторал – спеціальний єпископський посох, походження якого пов’язують із посохами пастухів, якими ті заганяли овець або навіть утримували їх (саме тому вгорі пасторал загнутий): «Прийми пасторал, знак уряду пасторського і чування над вівчарнею, аби управляв Церквою Божою».
Головний консекратор промовив слова «Мир тобі» – і настав момент, який у літургії називається знаком миру. До нововисвяченого єпископа підійшли спочатку троє консекраторів, а згодом усі єпископи, що брали участь у Службі Божій, й обмінялися з ним знаком миру.
Особливий сенс цілунку миру від консекраторів полягає в тому, що через цей знак Церква приймає нововисвяченого єпископа в колегію єпископів, яка в єдності зі Святим Отцем виконує на землі місію спасіння душ людських. Так закінчилася частина богослужіння, пов’язана з церемонією свячень, а далі Меса продовжилася як звичайно, з церемонії приношення дарів.
Наприкінці прозвучав гімн прослави «Te Deum». Новий єпископ у супроводі архієпископа Ґуджеротті та єпископа Широкорадюка у процесії пройшов через базиліку, уділяючи своє перше єпископське благословення. Завершилося богослужіння подякою архієпископа Мокшицького Апостолському Нунцієві за участь у хіротонії та постійну опіку над Католицькою Церквою в Україні.
Після Святої Меси Апостольський Нунцій в Україні Клаудіо Ґуджеротті звернувся до присутніх із промовою.
Роман Желєзний, Ірина Островська
Єпископ Павло Гончарук: «Не падаймо духом, молімося!»Схожі новини
