Домініканське душпастирство в Києві: сенс церковних заповідей

Свята мати Церква завжди піклується про своїх дітей, аби вони не зійшли з дороги. Вона встановила мінімум духу молитви та морального зусилля у зростанні любові до Бога і до ближнього (пор. ККЦ 2041), сподіваючись на більшу горливість вірних щодо духовного життя. Ці умови, знані як церковні заповіді, зобов’язаний виконувати кожен, хто належить до Католицької Церкви і має відповідний вік, а недотримання їх становить тяжкий гріх.

1. Брати участь у Службі Божій у неділю і свята й утримуватися від тяжких робіт у ці дні. Основа цього припису – третя заповідь Декалогу. Неділя – день, коли Господь воскрес із мертвих. Ця подія надає особливого змісту першому дневі тижня. Участь у Месі допомагає людмні бачити діло Божого спасіння й переживати ті події, через які Бог її врятував.

Як і неділі, обов’язкові свята показують основи християнської віри. Бог освятив ці дні, а людина, через участь у Літургії й утримання від праці, має виявити пошану. Звісно, є різні обставини, тому необхідно керуватися сумлінням і розпізнавати конкретну ситуацію. Головне, аби намір і дії людини відповідали величі святкового дня.

Темп сучасного світу шалений, але зміст людського життя полягає не в постійній праці. Надзвичайно важливо вміти зупинитися, аби сягнути глибини своєї гідності й зустріти Бога.

2. Сповідатися з гріхів принаймні раз на рік. Кожна особа грішна, і заради спасіння Церква прагне повернути її до єдності з Богом і спільнотою. Людина на сповіді кається у смертних гріхах. Але до них можуть довести гріхи повсякденні, тому є побожна сповідь – вияв любові до Господа та праці над собою. Добре, коли піклування про чистоту душі проявляється в частій сповіді, тому сповідь у першу п’ятницю місяця стала хорошою практикою в Римсько-Католицькій Церкві.

3. Причащатися принаймні раз в рік, у Великодній час. Ця заповідь випливає з попередньої. У Таїнстві Сповіді пробачення і мир уділені людині не задля спокою совісті, а для того, щоб вона могла перебувати в сопричасті з Богом і Церквою. Немає нікого, вповні гідного приступити до Святого Тіла Господнього, але Бог став людиною, щоб жити в храмі людського серця. А хто приймає Тіло і Кров Христа, має життя вічне.

4. Дотримуватися посту в установлені Церквою дні. Аскетичні вправи тренують волю, і в час спокуси вона буде стійка. За практикою посту стоїть глибокий сенс віри, але треба пам’ятати, що піст не повинен шкодити. Обов’язок постити в усі п’ятниці року (окрім тих, на які припадає урочистість), дотримуватися суворого посту в Попільну Середу, Страсну П’ятницю та в день перед Різдвом дозволяє християнинові заглибитись у спасительні страждання Христа й так з’єднатися з ними. Також піст готує до глибокого переживання літургійних свят. Година посту перед Таїнством Євхаристії надзвичайно важлива, бо готує душу й тіло до зустрічі з Христом.

5. Допомагати в потребах Церкви. Часто цю заповідь залишають осторонь або зводять до символічної пожертви. Вимогу матеріального піклування про Церкву можна побачити вже у християнських спільнотах перших віків. Дбати про стан храму, про нужденних людей означає усвідомити родинний вимір Церкви. Пожертва не обов’язково має становити десятину. Кожна людина дає стільки, скільки може, а коли можливості обмаль, підтримує Церкву молитвою, волонтерською працею чи іншими способами.

Неможливо вірити, а не практикувати. Справжній християнин має бути слухняний Церкві, яка стоїть на сторожі Божої істини. І велика подяка Богові, що маємо можливість вільно сповідувати нашу віру.

Наступна зустріч, присвячена темі «Штучне запліднення: чому Церква каже "in vitro" ні?», відбудеться 28 квітня в Інституті релігійних наук святого Томи Аквінського.

Юлія Бойко

За темою:
Свята Меса в неділю чи в понеділок?
Як брати участь у Літургії?
Про що нагадує нам кропильниця біля входу в храм?