Домініканське душпастирство в Києві: як зростати в духовному житті

До чого покликана людина? Напевно не до того, аби свою мету і надію вбачати в земних речах, бо вони минущі. Не така скупа Божа любов до людини. Господь кличе до спілкування з Собою, до повноти буття в Трійці. Передусім це проявляється в духовному житті, у побудові стосунків із Ним. Тому можна сказати, що є два фактори, які впливають на розвиток духовного життя: спочатку надприродний – Бог, Який торкається людини й перший ініціює взаємини; а з іншого боку, природний – людина й усі її риси: стать, вік, темперамент, освіта, середовище, тощо.

Як у будь-якій сфері необхідно прямувати до дедалі більшого вдосконалення, так і внутрішнє життя вимагає постійного руху вперед. Метою віри й духовного життя має бути спасіння душі (пор. 1 Пт 1, 9). Іти в цьому напрямі означає прагнути досконалості й чинити діла віри. Звісно, спасіння людини належить Богові, аби ніхто не хвалився (пор. Еф 2, 8-9), проте духовне життя мусить приносити практичні плоди.

Внутрішній розвиток можна порівняти з рікою. Джерело – Христос, без якого немає повноти. Спершу струмінь швидкий, а згодом стає повільніший і глибший, аж доки не ввіллється в море. Так і людина, коли стає на боці Христа, черпає початок від Нього, але мусить пройти певну дорогу, щоб остаточно сформуватися й увійти до повноти буття в Трійці.

Святі вчителі духовності – Климент Александрійський, Бенедикт із Нурсії чи Тереза з Авіли – вирізняли окремі етапи духовного життя; утім, між ними не можна провести чітких кордонів, бо рух просувається радше по спіралі, ніж прямолінійно. Насамперед людина має пройти певне очищення, внутрішню роботу, аби прибрати з душі все, що заважає зустріти Бога. Згодом Святий Дух просвітлює розум і серце, а далі людина прямує до єднання з Богом, тобто до споглядання. Останній етап свята Тереза з Авіли порівнює з дощем: у ньому не потрібно приносити воду з колодязя, аби наповнити спраглу землю, бо тут діє Бог. На цьому етапі споглядання не варто нічого робити від себе – треба слухати й цілковито довіритися дії благодаті.

Духовне життя та його розвиток не обходиться без боротьби. Важлива зброя в ній, нарівні з молитвою й таїнствами, – це аскеза. І йдеться не лише про тілесні обмеження: інколи значно складніше відмовитися від своєї думки, промовчати на оскарження (тим більше несправедливе) чи пробачити і з любов’ю вийти назустріч тому, хто нас образив. Варто наново усвідомити себе як християн, відновити особистий зв’язок із Богом та занести Його любов тим, хто її потребує.

Будувати стосунки з Богом допомагає адорація Пресвятих Дарів, де Ісус укрив Себе під видом Хліба. Щиро запрошуємо на таку молитву в каплиці інституту святого Томи Аквінського в Києві (вул. Деревлянська, 13) щоп’ятниці після Меси о 17:30.

Наступна зустріч відбудеться в кав’ярні інституту 27 жовтня о 18:00. Стосуватиметься вона перешкод у духовному житті.

Юлія Бойко