Домініканське душпастирство в Києві: чому Церква проти штучного запліднення?

Немає нічого поганого в тому, що подружжя прагне реалізувати себе як батько й мати. Ба більше, передавати життя – це один із аспектів шлюбу. Тому безпліддя може призвести до відчаю, в якому людина замикається у своїй проблемі й не може об’єктивно оцінити ситуацію.

Один із варіантів подолання безпліддя пропонує сучасна медицина. Мова йде про «in vitro» (дослівно «у пробірці») – штучне запліднення. Треба зазначити, що немає чогось, що людина зробила б з нічого. Творити з нічого може лише Бог – і саме так Він сотворив небо, землю й усе, що в них. Людина – творча істота, проте для створення вона завжди використовує матеріал, даний Богом. У штучному заплідненні цей матеріал – яйцеклітини та сперма.

Жінці вводять гормональні препарати, які стимулюють утворення яйцеклітин, і за раз утворюється приблизно річна їх кількість. Така процедура може зробити донорку безплідною. Чоловікові ж необхідно вдатися до мастурбації. Яйцеклітини запліднюють у лабораторії, жінці імплантують найліпший зародок, а інші заморожують. Якщо пара вирішує, що більше не хоче дітей, то зародки або знищують, або використовують для дослідів.

Сучасна медицина і Церква по-різному дивляться на початок життя. Церква вчить, що життя особи розпочинається від моменту поєднання яйцеклітини і сперматозоїда; зародок – це вже людина. Особа – це не річ, яку можна продукувати. Вона має право на життя, на гідне ставлення, на знання своїх коренів.

Індустрія штучного запліднення мало дбає про моральність – та й про здоров’я своїх пацієнтів. Ця система збудована так, аби отримати якнайбільший прибуток. Але не лише про здоров’я жінки йде мова. Чи все буде гаразд із дитиною, народженою «з пробірки»? Результати деяких досліджень кажуть, що ймовірність серйозних захворювань у таких дітей значно вища. Проте необхідно пам’ятати, що гідність людини, народженої шляхом «in vitro», не менша.

Людина постійно намагається посісти місце Бога – це почалося ще в едемському саду. Відтоді творіння не перестає оскаржувати Творця, що Він щось зробив не так: не таке походження, не така країна, стать, колір волосся тощо. Насправді ж річ у тому, людина не вміє дякувати Господові й бачити Його задум щодо свого життя.

Запрошуємо на наступну зустріч домініканського душпастирства, яка відбудеться 5 травня в Інституті релігійних наук святого Томи Аквінського: «Бог – так, а Церква – ні?»

Юлія Бойко

За темою:
Домініканське душпастирство в Києві: про відлучення від Церкви
Домініканське душпастирство в Києві: сенс церковних заповідей
Домініканське душпастирство в Києві: сором’язливість на захисті любові