Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Домініканське душпастирство в Києві: не коритися емоціям, а керувати ними
10:19 Вівторок 0 773
27-02-2018, 10:19

Домініканське душпастирство в Києві: не коритися емоціям, а керувати ними

Зустріч домініканського душпастирства, яка відбулася в Інституті святого Томи Аквінського 24 лютого, знову стосувалася роздумів про те, що таке любов. Цього разу отець Ігор Гнюс OP скерував розмову до того, як мають працювати емоції у зрілій любові».
Емоції відіграють далеко не останню роль у людському житті. Сучасна психологія пропонує багато підходів до розуміння почуттів і керування ними, тому під час зустрічі увагу звернули не так на цей аспект, як на роздуми про те, хто така людина. Зрештою, так будує свою філософію Кароль Войтила.

Відчуття й емоції записані в природі людини; у них самих нема нічого поганого. Не треба ні нейтралізувати їх у собі, щоб кам’яніти серцем (як у мультфільмі «Пісня моря» Томма Мура), ані скорятися швидкоплинним змінам свого емоційного стану. Головним поводирем емоції стають, наприклад, у ситуаційній етиці, яка пропагує свободу від непорушних правил, підпорядковуючи поведінку обставинам. Людина, яка дотримується такої етики, усправедливлює в собі те, чого вимагає від неї ситуація, навіть якщо воно пов’язане з гріхом (хабар, обман тощо), і чинить так, як їй підказують емоції. Важлива риса цього світогляду – позиція, за якою «я можу робити добро, але не мушу». З одного боку, справді, не можна змусити людину робити добро, а тим більш любити. З іншого, пам’ятаємо першу й головну Божу заповідь: «Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю» (Втор 6, 4-5). Це не пропозиція «якщо хочеш», це «любитимеш» у наказовому способі. Людина, очі якої розплющені до світу, бачить і пізнає істину, добро й любов, якими обдаровує її Бог. Тому, сприймаючи добро, вона відчуває зобов’язання чинити так само, у ній виникає повинність – спонука до добра. Власне, твердою схильністю чинити добро Церква називає чесноту.


Подружня любов – це чеснота, яку дає Бог, з’єднуючи й обдаровуючи чоловіка й жінку благодаттю спільного життя. Без цієї чесноти ніякі почуття не мають сенсу. Про емоційне захоплення в подружжі, звісно, варто дбати, але воно не може бути суттю стосунків.

Божа благодать завжди будує на природі людини, а людина має відповідати. Хоча Бог її й сотворив, завдяки вільній волі особа може сказати Йому «ні». Складність взаємин із Богом полягає в тому, що людина Його не бачить і не чує – проте може споглядати Його піклування, бачити діло Його спасіння в сьогоденні й відповідати через постанови віри, практику життя, належність до Церкви тощо. А це означає знайти своє покликання. Хоч би який спосіб життя вибрала людина, вповні вона зможе реалізуватися лише через дарування й жертвування себе.

Для подружжя важливо весь час розвиватися, рухатися вперед, бо зупинка в будь-якій справі спричиняє деформацію. Це може бути непросто, але нічого доброго не дається легко. Зріла подружня любов провадить до спасіння, і шлюб – це лише початок довгої дороги.

Юлія Бойко

За темою:
Домініканське душпастирство в Києві: розмова про пожадання
Домініканське душпастирство в Києві: свідомий вибір зрілої любові
Домініканське душпастирство в Києві: дарування себе в любові наречених

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Новини з України 10:26 Субота 0 62 Стала формація священників Київсько-Житомирської дієцезії у Ворзелі Від 12 жовтня цього року стіни ворзельської семінарії приймали священиків Київсько-Житомирської дієцезії, які зібралися на формаційну зустріч. Церква дбає про розвиток і неустанне навчання своїх священників, наполягаючи на сталій формації. Щоб уможливити участь священиків у цій зустрічі, її провели у два етапи, до яких загалом приєдналося майже 100 священиків і на яких був присутній єпископ Віталій Кривицький.