Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Домініканське душпастирство в Києві: дарування себе в любові наречених
12:33 Вівторок 0 403
6-02-2018, 12:33

Домініканське душпастирство в Києві: дарування себе в любові наречених

3 лютого учасники душпастирської зустрічі в Інституті святого Томи Аквінського в Києві присвятили ще один вечір роздумам про те, що таке любов, зосередившись під проводом отця Ігоря Гнюса ОР на темі «Любов наречених».
Від початку особа прямує шляхом розвитку. Самовдосконалення має пройти через любов, бо людина – істота не тільки раціональна, а й чуттєва. У ній поєднуються емоційність і вільна воля, які разом впливають, зокрема, на постанови щодо спілкування і дружби.

Розвиток любові між чоловіком і жінкою може привести до заручин. Хоча в літургії немає певного обряду, який схоплював би цю мить, вона дуже важлива. Заручини – це дарування себе іншій особі. Тут ідеться не про інтимні стосунки, а радше про внутрішній вибір цілковито належати коханій особі. Та чи хтось має повну владу щодо себе? Людина – не причина самої себе, а творіння Боже. То що ж вона має, аби могла віддати? Дарування себе іншій особі призводить до парадоксального результату: ми віднаходимо себе. Подібно закликає Христос: «Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля Мене, той його знайде» (Мт 10, 39).

Як у духовному житті, так і в міжлюдських стосунках необхідний цей вибір: «Уже не належу собі». Він не може бути фрагментарний, бо діє за бінарною системою: 1 або 0, так або ні. Неможливо віддати себе наполовину чи з подвійною думкою про те, що «є ще змога розійтися». Звісно, людина схильна до помилок, і заручини ще можна розірвати. Важливо завжди перебувати в правді. Проте постанова віддати себе в дар мусить колись статися, бо без неї немає зростання до досконалості. Приклад такої відданості – стосунки матері й дитини, вчителя й учня, священика й мирянина тощо.

Мати розплющені очі на шляху любові та стосунків допомагає віра й життя таїнствами. Завдяки іспитові сумління і сповіді людина ліпше бачить і розуміє, чи йде прямою стежиною. Любов до Бога й пильнування Його заповідей допомагають бути уважним до ближнього, аби не скривдити його. Хто прагне подарувати себе іншому, той мусить довіряти Тому, Хто чуває над кожним його кроком.

Юлія Бойко

За темою:
Домініканське душпастирство в Києві: що робити з невзаємною любов’ю?
Домініканське душпастирство в Києві: тілесність у мистецтві
Домініканське душпастирство в Києві: симпатія – початок любові

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий