Навіщо нам Синод про молодь? Розмова з єпископом Віталієм Кривицьким

– Яке значення має Синод єпископів про молодь для України?

Мабуть, не менше, ніж для кожної іншої країни світу. Нічого нового під сонцем, узагалі-то, немає, і Вселенська Церква звертається до тих самих питань, які вже не раз торкалася. Звісно, світ ставить перед Церквою виклики, характерні для сьогодення, як-от наприклад міграція. Цьогорічний синод дає можливість, зокрема й Україні, по-новому подивитися на ці виклики та на молодіжне душпастирство, яке становить не єдиний, але важливий компонент душпастирства загалом.

На мою думку, душпастирство молоді має бути фахове, як і кожне інше – родин, емігрантів, узалежнених, ув’язнених. До нього потрібно підходити не тільки з позиції «премудрого» пастиря, а й із боку зацікавлених, тобто тих, до кого воно скероване. Коли душпастирство провадить не фахівець, він радше поставить молоді фільм, бо ж це простіше, ніж розмовлятиме з нею, або вдасться до молодіжного сленгу, як його уявляє, щоб здатися «своїм». Це неправильно. Необхідно побачити речі очима самої молоді, говорити з нею її мовою, пізнати її спосіб сприйняття світу, тоді можна буде краще донести Євангеліє або соціальну доктрину Церкви. Душпастир має сам переосмислити підхід до молоді, а часом і скористатися її допомогою, адже молодь здатна сама сказати, наприклад, християнський чи ні певний спосіб провадження бізнесу. Тоді душпастир має тільки дати моральну оцінку, підтвердити або спростувати висунуту молодими людьми тезу.

Отже, для нас сьогодні важливо душпастирювати в дусі часу, навчаючи молодь, що жити Євангелієм так само можливо, як і дві тисячі років тому.

– Чи різняться проблеми молоді в різних частинах світу? Які зараз найактуальніші в Україні?

Не відкрию Америки, якщо скажу, що у світі здебільшого немає нових проблем – вони лише набувають свіжої сили, наприклад, через прогрес науки й технологій. Крім того, у суспільстві ніколи не було гармонійної рівності: одні багатіли, інші біднішали; в одному місці можна було заробити більше, а в іншому такої можливості не було. Через призму соціальної доктрини Церкви можна дивитися на актуальні проблеми багатьох країн світу: безробіття, міграція, соціальна й фінансова нерівність, невпевненість у майбутньому тощо. З ними стикається й українська молодь. Насамперед для неї проблематична невизначеність щодо завтрашнього дня. Молодь не впевнена, чи зможе реалізувати в Україні освіту, яку тут отримала, – і, що важливо для нас, християн, чи зможе реалізувати її чесно? Чи робота, бува, не ввійде в конфлікт із сумлінням? Молодій людині потрібна сьогодні можливість бути чесною, бути християнином, віднайти себе навіть серед соціальних несправедливостей, навчитися дбати не тільки про себе та свою сім’ю, а й про державу.

Іще один великий виклик для українського суспільства – корупція. І тут маємо парадокс: молодь, яка не хоче жити в корумпованій країні, прагне, однак, мати «кума, який усе вирішить». Чи опиратися корупції, чи опинитися в її лавах? Таке питання свідчить про розлом у свідомості молоді.

Нарешті, варто згадати і про проблему актуальності євангельських тез у сьогоднішньому світі. Наскільки молода людина, розпочинаючи доросле життя, свідома, що його потрібно будувати на правилах, які дає Бог, що життя Євангелієм – це відповідальність її самої, а не батьків або наставників? Неможливо навчитися цього за один день, і багато християн, як бачимо, не вміють утілювати свою віру на практиці. Звідси висновок: молодь – це ті, хто робить на цьому шляху перші кроки. І Церква має допомогти їм – звісно, якщо вони захочуть співпрацювати.

Повний текст інтерв’ю читайте в журналі «Вербум».