Відчути крихкість глини, з якої ми зліплені, – це важливий досвід. Папська катехиза за 3 січня 2018 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Повертаючись до катехизи про Євхаристію, сьогодні ми розглянемо, у контексті вступних обрядів, акт покаяння. Його розважливість налаштовує нас стати гідними звершення святих тайн, тобто визнати свої гріхи перед Богом і братами, визнати, що ми грішники. Запрошення священика адресоване в молитві всій спільноті, бо ми всі – грішники. Що може дати Господь тим, чиє серце вже переповнене самовпевненістю та власною успішністю? Нічого, бо зарозумілий нездатен отримати прощення, насичений своєю гаданою праведністю. Пригадаймо притчу про фарисея та митаря, у якій лише другий – митар – повертається додому виправданим, тобто прощеним (пор. Лк 18, 9-14). Той, хто усвідомлює свою ницість і смиренно опускає очі, ловить на собі милосердний погляд Бога. З досвіду знаємо, що тільки той, хто вміє визнавати помилки та вибачатися, отримує розуміння та прощення від інших.

Дослухаючись у мовчанні до голосу совісті, можемо визнати, що наші помисли далекі від божественних, а слова та вчинки часто буденні, тобто керуються спонуками, які суперечать Євангелієві. Тому на початку Меси ми спільнотою чинимо покаянний акт – через формулу загальної сповіді, яку промовляємо від першої особи. Кожен визнає перед Богом та братами, «що безмірно согрішив я думкою, словом, учинком і недбальством». Так, навіть недбальством, невиконанням, тобто не зробивши того добра, яке міг би. Ми часто почуваємося добре, бо ж, мовляв, нікому не заподіяли зла. Насправді мало не шкодити іншим: необхідно робити вибір на користь добрих учинків, використовуючи нагоду дати хороше свідчення про те, що ми – учні Ісуса. Варто підкреслити, що у гріхах ми сповідаємось як Богові, так і братам: це допомагає зрозуміти вимір гріха, який, розділяючи нас із Богом, відокремлює також від братів – і навпаки. Гріх розриває: розриває стосунки з Богом і стосунки з братами, у сім’ї, у суспільстві, у спільноті; гріх завжди розриває, розділяє, відокремлює.

Слова, які промовляємо вустами, ми супроводжуємо жестом: б’ємо себе у груди, визнаючи, що згрішили з власної провини, а не з чужої. Часто від страху або сорому ми схильні звинувачувати інших. Визнати свою провину складно, але важливо бути щирими. Зізнатись у гріхах. Пригадую анекдот одного старого місіонера про жінку, яка прийшла на сповідь і почала говорити про помилки свого чоловіка; згодом вона перейшла до розповіді про помилки свекрухи, а потім – і про сусідські. Нарешті духівник сказав: «Чи пані вже закінчила? Прекрасно! Отож, ми покінчили з чужими гріхами. А тепер розповідайте про свої». Кажіть про власні гріхи!

Після визнання гріхів ми просимо Пресвяту Діву Марію, ангелів і святих молитися Господу за нас. Тут надзвичайно цінне сопричастя святих, тобто заступництво цих «друзів і зразків життя» (Префація на 1 листопада), які підтримують нас на шляху до повного сопричастя з Богом, коли гріх буде остаточно знищено.

Крім формули «Сповідаюся», акт покаяння може мати й інший вигляд, наприклад: «Помилуй нас, Господи, бо згрішили ми перед Тобою. / Яви нам, Господи, своє милосердя / І дай нам своє спасіння» (пор. Пс 123, 3; 85, 8; Єр 14, 20). У неділю також можливе благословення й окроплення водою на згадку про Хрещення (див. ЗВРМ, 51), яке скасовує всі гріхи. А ще як частину покаянного акту можна співати «Kyrie eléison»: цим давнім грецьким вигуком ми вітаємо Господа й Нашого Пана – Kyrios – і благаємо про Його милосердя (там само, 52).

Святе Письмо пропонує нам яскраві приклади постатей «каянників», які, схаменувшись після вчиненого гріха, знайшли мужність зняти маску й відкритися для благодаті, яка відновлює серце. Подумаймо про царя Давида і слова, приписані йому: «Помилуй м’я, Боже, з милості Твоєї; з великого милосердя Твого зітри мої провини» (Пс 51, 3). Пригадаймо блудного сина, який повертається до батька, або волання митаря: «Боже, змилуйся надо мною, грішним» (Лк 18, 13). Згадаймо святого Петра, Закхея, самарянку. Відчути крихкість глини, з якої ми зліплені, – це важливий досвід: спонукаючи нас протистояти слабкостям, він відкриває наші серця для молитви про Боже Милосердя, Яке переображує та навертає. І саме це відбувається в акті покаяння на початку Меси.

Франциск, Папа

Ватикан, зала Павла VI
3 січня 2018 року

(Переклад КМЦ за текстом: http://w2.vatican.va)

За темою:
Чому на початку Меси визнаємо, що ми грішні?
Ми – це дарунки для інших. Папська катехиза за 27 грудня 2017 року
Спільна віра і взаємне прагнення бути з Господом. Папська катехиза за 20 грудня 2017 року