Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів України
» » » Папська катехиза за 25 жовтня 2017 року
12:06 П'ятниця 0 105
27-10-2017, 12:06

Папська катехиза за 25 жовтня 2017 року

Про християнську надію – XXХVІII: Рай – мета нашої надії.
Дорогі брати і сестри, доброго дня!
Це остання катехиза на тему християнської надії з тих, які супроводжували нас від початку цього літургійного року. І на закінчення я говоритиму про рай як про мету нашої надії.

«Рай» – це одне з останніх слів Ісуса на хресті, адресоване доброму розбійникові. Зупинімося на мить на цій сцені. Ісус не сам розіп’ятий на хресті. Обабіч Нього, праворуч і ліворуч, – двоє злочинців. Імовірно, проходячи повз ці три хрести на Голгофі, хтось навіть полегшено зітхав, вважаючи, що тут через смертну кару нарешті було вчинено правосуддя.

Поруч із Ісусом – злочинець, який визнав, що заслужив на це страшне покарання. Ми називаємо його «добрим розбійником», бо ж він, на відміну від іншого, каже: «Ми приймаємо кару, гідну наших учинків» (Лк 23, 41).

Тієї трагічної та святої п’ятниці Ісус на Голгофі сягає самої вершини втілення, Своєї солідарності з нами – грішниками. Так сталося те, що пророк Ісая казав про Слугу стражденного: «Його зараховано до злочинців» (53, 12; пор. Лк 22, 7).
Саме там, на Голгофі, відбулась остання зустріч Ісуса з грішником, якому Він також відчинив двері Царства. Цікаво: це єдиний раз, коли бачимо в Євангеліях слово «рай». Ісус звертається з ним до «бідолашного чортяки», якому вистачило мужності, висячи на хресті, смиренно просити: «Згадай про мене, як прийдеш у Своє Царство» (Лк 23, 42). За плечима злочинець не мав добрих справ, щоб на них покликатися, він не міг нічого – тільки ввіритися Ісусові, Якого визнав невинним, благим і цілковито відмінним від себе (вірш 41). І цих слів смиренного покаяння достатньо, аби впасти в серце Ісуса.

Добрий розбійник нагадує нам про те, ким ми насправді доводимося Богові: ми – Його діти, Йому болить разом із нами, Він поступається щоразу, коли ми проявляємо тугу за Його любов’ю. У багатьох лікарняних палатах чи в’язничних камерах це чудо повторюється незліченно: немає жодної людини, хай вона й жила б у злі, якій залишається тільки відчай і закритий шлях до благодаті. Усі ми стаємо перед Богом із порожніми руками, трохи схожі на митаря з притчі, який на віддалі зупинився, щоб помолитися перед храмом (пор. Лк 18, 13). І щоразу, коли людина вчиняє останній іспит совісті щодо свого життя та з’ясовує, що недоліки значно переважають над добрими справами, не треба знеохочуватися, а варто покладатися на милосердя Бога. Це дає нам надію, відкриває серце!

Бог – це Отець, і Він до останнього чекає нашого повернення. Коли блудний син повертається й визнає свою провину, отець усе одно біжить йому назустріч із обіймами й цілунками (пор Лк 15, 20). І це Бог: Він так любить нас!

Рай – не казка, не зачарований сад. Рай – це обійми з Богом, нескінченна Любов, до якої ми долучаємося завдяки Ісусові, Який помер за нас на хресті. Де Христос, там милосердя і щастя; а без Нього – холод і темрява. У годину смерті християнин раз у раз звертається до Ісуса: «Згадай про мене». Нехай навіть поблизу не буде нікого, хто пам’ятав би про нас, та Ісус поруч. Він хоче привести нас до найкращого місця, яке лишень може існувати. Він хоче привести нас туди з усіма нашими малими чи великими добрими справами, аби не було втрачено нічого з того, що Він відкупив. Також до дому Отця ми принесемо те, що мали б спокутувати, усі свої недоліки та помилки. І в цьому мета нашого існування: щоб усе сповнилось і преобразилось у любові.

Якщо ми віримо в це, смерть уже не страшна, тож можна сподіватися піти з цього світу спокійними та сповненими довіри. Той, хто знає Ісуса, більше не боїться. І ми повторюємо слова старця Симеона, який також удостоївся благословення зустрітися з Христом наприкінці життя, яке звікував у чеканні: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за Твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасіння» (Лк 2, 29-30).

І в цю мить ми нарешті більше нічого не потребуватимемо, більше не блукатимемо манівцями. Ми більше не плакатимемо безглуздо через те, що все промине – навіть пророцтва, навіть знання. Але любов – ні, вона залишиться. Бо ж «любов ніколи не переминає» (пор. 1 Кор 13, 8).

Франциск, Папа

Ватикан, площа святого Петра
25 жовтня 2017 р.

(Переклад КМЦ за текстом: http://w2.vatican.va)

По темі:
Папська катехиза за 18 жовтня 2017 року (повний текст)
Папська катехиза за 11 жовтня 2017 року
Папська катехиза за 4 жовтня 2017 року (повний текст)

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий