Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
13:18 Середа 0 1 755
20-06-2018, 13:18

Отець Владислав Ванагс

З центральної площі м. Городка до храму веде провулок імені отця Ванагса. Ним щоденно, у будні та свята, йдуть віряни, щоби не тільки взяти участь у службі Божій, але й помолитися на могилі Владислава Ванагса за його душу, ще раз подякувати за все добро цієї неординарної людини ‒ священика, який брав дуже близько до серця людський біль і страждання, невтомно працював для духовного відродження нашого краю. І немає тих, хто б обминув цю могилу, не постояв, схиливши голову у щирій молитві. Його могила завжди потопає в квітах. Хто ж він ‒ отець Ванагс?
Народився Владислав Ванагс 4 квітня 1931 року в далекій Латвії у с. Строди, в селянській родині Павла й Луції Ванагсів. Батьки були дуже набожними, любили своїх трьох синів і старалися виховати їх працьовитими й у релігійному дусі. Батько мріяв, щоби хоч один з його синів став священиком. Сім'я тяжко працювала, обробляючи землю.

У 1949 ‒ 1952 рр. Владислав перебував на службі в радянській армії на території Калінінградської області. Службу закінчив у званні старшого сержанта артилерійських військ. Після демобілізації оселився в м. Єлгава поблизу Риги, збудував дім, теплицю. Сподівався на спокійне розмірене життя, але захворів. Відчув душевний неспокій, якесь розчарування у світському житті. Почав часто відвідувати храм, сповідатися, усвідомив, що його погляди на світ змінюються. Храм Божий став для Ванагса єдиним місцем, де він знаходив душевну рівновагу.


1967 року він почав працювати ризничим у храмі св. Франциска в Ризі. Саме тоді він відчув своє покликання ‒ бути священиком. Сан священика Владислав ідеалізував, тому визнавав себе негідним цього звання. Після довгих роздумів і молитов він таки прийняв тверде рішення вступити до семінарії. На той час на території СРСР були лише дві католицькі семінарії: у Ковно (Литва) і в Ризі (Латвія). Вони перебували під контролем КГБ, тож охочі вступити до цих навчальних закладів могли роками чекати дозволу від органів державної безпеки. Суворо регламентували й кількість семінаристів ‒ на той час їх було не більш ніж 14. Перед вступом до Ризької семінарії Владислав Ванагс мусив довго пояснювати в КГБ, що саме спонукає його до такого шляху в житті. Пояснення було простим ‒ це воля Божа, яку він повинен виконати. Нарешті 1969 року Владислав почав вчитися в Ризькій семінарії.

Під час навчання Ванагс був прийнятий до ордену отців маріанів, а 2 серпня 1973 року єпископ Валеріан Зондакс висвятив його на священика. Отець два роки пропрацював у Латвії, а потім архієпископ Вайвадс направив його в Україну, до Городка на Поділлі.


У Городоцькій парафії, яка налічувала сотні прихожан, було особливо відчутне прагнення влади КГБ знищити сильний релігійний осередок ‒ переслідування вели на кожному кроці. Свою першу Месу в Городку отець Ванагс служив 23 лютого, у Попільну суботу. Це був день Радянської Армії. Він згадував: «Інші священики свою першу Месу на повній парафії відправляють у білому орнаті, із хором, органом, а я ‒ у фіолетовому покутному орнаті з посипанням голів віруючих попелом. Нікого я не знав. Саменький, тільки з Ісусом і Марією, але без дому і храму». Храму не було, натомість тільки маленька капличка на цвинтарі. Постала необхідність будівництва. Чи легко це було в період тотального переслідування, перешкод, перевірок з боку влади і КГБ? Хоча и такий приклад: у перший Великдень у новій для отця Ванагса парафії він молився до 23 години в каплиці, а ввійшоши до ризниці, щоби перевірити, чи все готово до ранкової служби, почув постріл. Вискочив надвір ‒ аж тут горить каплиця. Люди вибігли звідті, але ніхто й не пробував гасити вогонь. Отець зняв з себе сутану, видряпався на дах і став нею тушити вогонь. Люди почали подавати пісок і воду. Вогонь священик загасив, але отримав опіки рук. Так отець Ванагс здобув серця людей. Були й інші прикрі випадки. КГБ докучав, схиляючи до співпраці, але отець Владислав вистояв.

Із будівництвом храму допомагали парафіяни. У багатьох дворах складали будівельні матеріали, виписані й куплені на прізвища прихожан, адже інакше не можна було. Працювали на будівництві спершу підпільно вночі, пізніше було отримано дозвіл. Характерно, що отець Ванагс не цурався фізичної роботи, працював на пилорамі, допомагав і в інших роботах. І керував, і працював. На все вистачало його віри й енергії.


17 вересня 1988 року відбулося посвячення (консекрація) новозбудованого храму в Городку. Сьогодні він окраса міста. Та на цьому не вичерпалися будівельні плани отця Ванагса. Виникла ідея збудувати приміщення для Вищої духовної семінарії. Далі настала черга Будинку милосердя для вбогих осіб похилого віку. Фінансову допомогу й у будівництві, і в утриманні великого храмового господарства надавали різні організації й меценати з Польщі й Заходу. Щоб отримати цю допомогу, отець Ванагс подолав чимало шляхів, побував у багатьох країнах. Велику участь у становленні Городоцького храму взяли й віряни, здійснюючи пожертви, працюючи, підтримуючи всі зусилля свого священика. Для потреб людей у ризниці створили аптеку, де беззплатно отримували ліки всі, хто звертався, незалежно від національності й віросповідання. Отець Ванагс любив людей і турбувався про всіх.


Будівництво храмів тривало. Ще два в Городку ‒ на Мархлівці та на Вікторії. Тинна, Солобківці, Лужківці, Жищинці, Мудриголови, Бедриківці, Волочиськ, Сатанів, Андріївка, Сахкамінь, Чемерівці, Нова Ушиця, Бортівка, Клинове... Двадцять нових і дев'ять реставрованих ‒ стільки святинь на рахунку отця Ванагса, цього невтомного будівничого. А ще 29 помешкань для священиків! І все це протягом 10 років. Здається, для однієї людини це неможливо, але Бог благословив його на цю нелегку справу.

Для вірян отець Владислав був незаперечним авторитетом, але багато чого в його діяльності залежало від чиновників, опір яких йому доводилося переборювати. Часто до нього ставились не тільки з неповагою, але й з відвертою зневагою. Його зброєю була молитва. «Мир Вам!» ‒ з такими словами відчиняв він двері чиновницьких кабінетів. У його руках завжди були Розарій і Євангеліє. Отець Владислав завжди сміливо проповідував Слово Боже. Завдяки йому зросла духовна активність Городоцької парафії. Чи думала ця мужня й мудра людина про якісь нагороди? Звичайно, ні. Усе, що він робив, робив для справи Божої. Джерелом його мужності була глибока віра й висока духовність. Всі новобудови він віддавав опіці Матері Божої, бо був маріанином. Але нагорода знайшла таки його. 28 березня 2001 року фундація «Діло Нового Тисячоліття» призначила отцю Владиславу Ванагсу першу нагороду «Тотус» за видатні заслуги в пропаганді християнської культури, харитативної і навчально-виховної праці. Нагороду, яку називають католицьким Нобелем, у вигляді срібної фігурки ангела, диплом і чек на 25 тисяч злотих вручив йому Кардинал Юзеф Глемп, Примас Польщі. Урочиста церемонія відбулася в королівському замку у Варшаві.


11 листопада 2001 року о 23 годині 25 хвилин дзвони парафіяльного храму в Городку повідомили про те, що отець Владислав Ванагс, багаторічний настоятель парафії, люблений тисячами вірян будівничий храмів, милосердна, щедра і славна людина, помер після важкої невиліковної хвороби. Попрощатися з отцем прийшли близько 10 тисяч вірян. Серед них були люди з різних куточків України, делегації з-за кордону, представники різних конфесій і національностей. У скорботній месі брали участь шість єпископів і десятки священиків. Із надгробного пам'ятника линуть до нас його слова: «Мир Вам!» Спасибі, Отче, за твоє побажання.


Текст ‒ І. Шафранська та Д. Чала
Фотографії ‒ Анатолій Полякевич

Джерело ‒ «Наш Городок»

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий