Чому на початку Меси визнаємо, що ми грішні?

До правильної, належної участі в Євхаристійній Літургії нас готує акт покути. Він може виглядати по-різному, залежно від вибору служителя. Найпоширенішу покутну молитву часто називають «загальною сповіддю», бо вона розпочинається словами: «Сповідаюся Господу Богу Всемогутньому». Цією молитвою ми смиренно визнаємо перед Богом і Церквою правду про себе, а також про потребу допомоги «ззовні» – бо самі не здійснюємо свого спасіння, а залежимо від Божого дару благодаті, від дару Христового Відкуплення. Водночас привселюдне визнання гріхів підказує, що кожен гріх – це не просто наша провина: він ослаблює нас усіх, усю спільноту вірних. Тобто, інакше кажучи, разом зі мною, з тим, що в мені добре, ціла Церква може бути кращою – і навпаки: мій гріх ослаблює і ранить усю земну Церкву. Нам бо всім загрожує «затемнення» совісті в атмосфері фальшивих пророків «незалежної етики», чия незалежність полягає у відмові від Декалогу та здорового глузду.

Інший варіант акту покути – літанійна формула з двох частин. У першій можна використати пропозиції, які містить Римський Месал, або ж покликатися на аспекти теології Відкуплення, допасовані до літургійного періоду. Також можна під час Меси, поєднаної з іншим таїнством або іншим служінням (наприклад, похоронною літургією), дібрати відповідні заклики. Друга частина літанійної покутної формули завжди закінчується акламацією «Помилуй нас». Про це помилування й такими словами благав Господа Христа «добрий розбійник» зі свого хреста на Голгофі. Так само волав сліпий Вартимей із Євангелія: «Ісусе, змилуйся надо мною!» (Мк 10, 47).

Якщо ми вимовляємо як покутний акт формулу, яка не містить діалогової відповіді «Помилуй нас», то завжди додатково співаємо «Kyrie eleison», тобто «Господи, помилуй». Це – найкоротше визнання віри в Бога милосердного, Який прощає. Цю формулу застосовували в Літургії вже в часи ранньої Церкви.

Кожній із наведених формул акту покути передують слова служителя – спонука визнати перед Богом (у тиші, в самопізнанні), що ми грішні. Якщо на початку Меси вірних окроплено свяченою водою, то акт покути у богослужінні пропускають, адже окроплення нагадує про наслідки Таїнства Хрещення, тобто про відпущення всіх гріхів. Акт покути не може залишитися на рівні ритуалу, він скеровує нас до розуміння чесноти покути як стилю християнського життя.

Джерело – «Літургійні передмесальні катехези»