«Правда визволить вас» (Йн 8, 32). Неправдиві новини й журналістика миру

Дорогі брати і сестри,

у Божому задумі людське спілкування – це засіб жити у спільноті. Людина, створена за образом і подобою Творця, здатна висловити й поділитися тим, що справжнє, добре, прекрасне. Вона може розповісти про свій досвід і про світ і так творити пам’ять і розуміння подій. Але піддаючись зарозумілому егоїзму, людина може спотворити свою здатність спілкуватися, як це показують уже біблійні історії про Каїна й Авеля і про Вавилонську вежу (див. Бут 4, 1-16; 11, 1-9). Викривлення правди – це типовий симптом такого спотворення, як на індивідуальному рівні, так і на колективному. І навпаки, якщо бути вірними Божій логіці, спілкування стає простором для вираження власної відповідальності в пошуках правди та творенні добра. Нині, коли комунікація дедалі швидша, а цифровий світ розростається, ми стаємо свідками явища «неправдивих новин», так званих фейків (fake news): ця ситуація потребує роздумів і спонукає мене присвятити це послання темі правди, як це вже багато разів, починаючи з Павла VI (див. Послання на 1972 рік: Соціальна комунікація на службі правди), робили мої попередники. Так я хотів би докластися до загальних зусиль, спрямованих на те, щоб запобігати поширенню неправдивих новин, щоби перевідкрити цінності журналістської професії й особистої відповідальності кожної людини за передання правди.

1. Що неправдиве у неправдивих новинах?

Фейки – це термін, який багато обговорюють, про який чимало дискутують. Переважно він стосується дезінформації, поширюваної в Інтернеті або в традиційних медіа. Ним описують безпідставну інформацію, базовану на вигаданих чи спотворених даних, яка має обдурити й навіть маніпулювати читачем. Її поширення може відповідати бажаним цілям, впливати на політичні постанови та сприяти економічним вигодам.

Ефективність фейків пояснюється насамперед їхньою міметичною природою, тобто здатністю виглядати правдоподібними. По-друге, ці неправдиві, але схожі на правду повідомлення «зачіпливі» – в тому сенсі, що здатні привертати увагу адресатів, спираючись на поширені в соціумі стереотипи й упередження й використовуючи емоції, які вдається розпалити легко й миттєво: тривогу, зневагу, гнів і фрустрацію. Поширення фейків може базуватися на маніпулятивному використанні соцмереж і логіки, яка забезпечує їхнє функціонування: внаслідок цього зміст, навіть безпідставний, набуває такої видимості правди, що й авторитетні спростування навряд чи можуть виправити завдану шкоду.

До труднощів із виявленням і викоріненням фейків призводить і те, що люди часто взаємодіють у межах однорідних і непроникних для інших точок зору й думок цифрових середовищах. Унаслідок цієї дезінформаційної логіки замість здорової конфронтації з іншими джерелами інформації, яка дозволила б позитивно засумніватися в упередженнях і відкрити конструктивний діалог, ми ризикуємо стати мимовільними учасниками поширення тенденційних і безпідставних опіній. Драма дезінформації полягає в дискредитації іншого, презентації його як ворога – аж до демонізації, що може розпалювати конфлікти. Фейки – це прояв нетерпимого й гіперчутливого ставлення до світу, і провадять вони лише до поширення нетолерантності й ненависті. Це, власне, і є остаточний результат брехні.

2. Як розпізнавати фейки?

Ніхто з нас не позбавлений відповідальності за протидію цим оманам. Це непросте завдання, бо дезінформація часто базується на строкатому дискурсі, який навмисно використовує непряму й облудну риторику, часто вдаючись до витончених психологічних механізмів. Тому заслуговують усіляких похвал ті освітні ініціативи, які вчать інтерпретувати й оцінювати медійні повідомлення, показуючи, як не стати несвідомим популяризатором дезінформації, а навпаки, сприяти її викриттю. Так само гідні схвалення інституційні та юридичні ініціативи, які намагаються окреслити правила для обмеження цього явища – як і праця технологічних і медійних компаній, спрямована на встановлення нових критеріїв для верифікації ідентичності осіб, що криються за мільйонами цифрових профілів.

Але профілактика й ідентифікація механізмів дезінформації потребує ще й глибокого та ретельного розпізнавання. Бо ж викрити треба те, що можна окреслити як «логіку змія», здатного всюди замаскуватися і вкусити. Це стратегія згаданого у книзі Буття «підступного змія»: він на початку людської історії став автором першого фейку (пор. Бут 3, 1-15), який призвів до трагічних наслідків гріха, вилившись у перше братовбивство (пор. Бут 4) та в інші незліченні форми зла супроти Бога, ближнього, суспільства й сотворіння. Стратегія цього спритного «батька лжі» (Йн 8, 44) – саме мімезис, повзуче й небезпечне спокушання, яке прокрадається в серце людини через фальшиву та звабливу аргументацію. В оповіді про первородний гріх спокусник підходить до жінки, по суті, вдаючи з себе друга, зацікавленого її благом, і починає мову зі слів правдивих, але тільки частково: «Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?» (Бут 3, 1). Насправді ж Бог сказав Адамові не про всі дерева, а тільки про одне: «З дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бут 2, 17). Жінка, відповідаючи, пояснила це змієві, але її приваблює його провокація: «Бог наказав нам: "не їжте його, ані не доторкайтесь, а то помрете"» (Бут 3, 3). Ця відповідь заторкнута легалізмом і песимізмом: довірившись фальсифікаторові, дозволяючи привабити себе фактам, які він розставив, жінка збивається з пуття. Тож передусім вона звертає увагу на його запевнення: «Ні, напевно не помрете!» (в. 4). Потім спокусникова деконструкція набуває видимості достовірності: «Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете як Бог, що знає добро й зло» (в. 5). І врешті його звабливі слова дискредитують Господню отчу пораду, спрямовану на людське благо: «Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати» (в. 6). Цей біблійний епізод виявляє суттєвий для наших роздумів факт: дезінформація ніколи не буває нешкідлива; навпаки, довіра до фальшу призводить до трагічних наслідків. Навіть ніби незначна деформація правди може мати загрозливі результати.

Тут, по суті, йдеться про нашу жадобу. Фейки часто стають вірусними, тобто поширюються швидко й нестримно, не так завдяки характерній для соцмереж логіці обміну, як через підхоплення ненаситною жагою, яку легко розпалити в людині. Економічні й опортуністичні мотиви дезінформації закорінені в жадобі влади, у прагненні мати й насолоджуватися, що, зрештою, робить нас жертвами обману значно трагічнішого, ніж кожен поодинокий фейк окремо: зло переходить від неправди до неправди, щоб украсти свободу наших сердень. Саме тому плекати правду означає вчитися розпізнавати, оцінювати й усвідомлювати прагнення і схильності, які в нас вирують, щоби не позбавляти себе блага, зваблюючись кожною спокусою.

3. «Правда визволить вас» (Йн 8, 32).

Постійне отруєння облудною мовою призводить до затьмарення духовного світу людини. Варті уваги слова написав щодо цього Достоєвський: «Хто бреше самому собі і власну брехню свою слухає, той до того доходить, що вже ніякої правди ні в собі, ні навколо не розрізняє, а значить, заходить у неповагу і щодо себе, і щодо інших. Не поважаючи ж нікого, припиняє любити, а щоб, любові не маючи, якось себе розважити, впадає в шал пристрастей і грубих насолод і доходить зовсім до свинства в розпусті своїй, а все це від безперервної брехні й людям, і собі самому» (Брати Карамазови, II, 2).

Як же себе захистити? Найрадикальніший антидот від вірусу неправди – це очищення через правду. Християнство бачить правду не просто як концептуальну реальність, яка стосується судження про щось, визначеного як справжнє чи фальшиве. Правда полягає не тільки в тому, щоб витягувати на світло понурі речі, щоби «відслонювати реальність», як це визначає старогрецький термін ἀλήθεια (від α-λήθης, «не-приховане»), щоби провадити до роздумів. Правда пов’язана з усім життям. У Біблії вона має значення підтримки, надійності, довіри, як вказує корінь «aman», з якого походить також літургійне «амінь». Правда в тому, на що можна спертися, щоби не впасти. У цьому сенсі єдиний, Хто насправді надійний і гідний довіри, на Кого можна покладатися, тобто Той, Хто «правдивий», – це живий Бог. Ось слова Ісуса: «Я – істина» (пор. Йн 14, 6). Отже, особа знаходить і відкриває правду, коли відчуває її в собі як вірність і надійність Того, Хто її любить. Тільки це звільняє людину: «Правда визволить вас» (Йн 8, 32).

Визволення з неправди і пошук взаємин: ось дві складові, необхідні, щоб наші слова й жести були справжні, автентичні й надійні. Щоб розпізнати правду, потрібно виявити те, що підтримує спільноту та сприяє благу, а також те, що, навпаки, підживлює ізоляцію, розділення та протиставлення одних іншим. Правду, отже, не здобудеш, якщо вона накинута як щось зовнішнє й безособове; натомість вона випливає з вільних стосунків між людьми, зі взаємного слухання. Ба більше, ніколи не можна припиняти шукати правду, бо щось фальшиве завше може вкрастися, навіть коли ми говоримо правдиві речі. Бездоганний аргумент справді може спиратися на безперечні факти – але коли його використовують, аби зранити когось і дискредитувати його в очах інших, то він, хай яким би здавався слушним, не несе в собі правди. Правду тверджень можна розпізнати за плодами: чи викликають вони полеміку, розпалюють розбіжності, вселяють відстороненість; чи, навпаки, провадять до свідомої та зрілої рефлексії, до конструктивного діалогу, до корисної діяльності.

4. Мир – це правдиве повідомлення

Найкраща протиотрутою від неправди – це не стратегії, а люди: люди, вільні від жадоби, які готові вислухати й завдяки зусиллям щирого діалогу дозволяють виникнути правді; люди, приваблені добром, які використовують мову з усією відповідальністю. А якщо шлях подолання дезінформації полягає у відповідальності, то це особливо стосується того, хто за посадою зобов’язаний бути відповідальним за інформування – тобто журналіста, захисника вістей. Його праця в сучасному світі – не тільки ремесло, а справжня місія. Він має завдання: у шалі новин і вирі сенсацій пам’ятати, що в центрі інформаційної роботи стоїть не швидкість репортажів і не вплив на аудиторію, а особа. Інформування – це формація, і воно стосується життя людей. Саме тому коректність джерел і захист комунікації це справжні засоби розвитку добра, які породжують довіру й відкривають шлях єдності та миру.

Тому я хочу звернутись із закликом сприяти журналістиці миру – але маю тут на увазі не журналістику «самозаспокоєння», яка заперечує серйозні проблеми й має сентиментальний тон. Навпаки, я кажу про журналістику без лукавства, ворожу до фальшу, до ефектних лозунгів і пихатих декларацій. Журналістика, яку творять люди для людей, яка розуміє себе як служіння всім, особливо тим – а їх у світі більшість – хто не має голосу; журналістика, що не зосереджується на гарячих новинах, а досліджує справжні причини конфліктів, щоб осягати їхнє коріння та допомагати долати їх, започатковуючи доброчесні процеси; журналістика, присвячення пошукам розв’язань, альтернативних щодо ескалації галасу й вербального насилля.



Тому, натхнені францисканською молитвою, звернімося до Того, Хто є втіленням Правди:

Господи, зроби нас знаряддям Твого миру,
Навчи нас розпізнавати зло, присутнє в комунікації, яка не творить спільноти.
Даруй нам здатність усунути отруту з наших суджень.
Допоможи говорити про інших як про братів і сестер.
Ти вірний і гідний довіри; дай, щоб наші слова були зернами добра для світу:
де галас, дай вислухати;
де збентеження, дай надихнути гармонію;
де невизначеність, дай внести ясність;
де відкинення, дай запропонувати спільність;
де сенсаційність, дай застосувати поміркованість;
де поверховість, дай поставити правдиві запитання;
де упередженість, дай викликати довіру;
де агресія, дай принести повагу;
де брехня, дай принести правду.
Амінь.

Франциск, Папа

Переклад – Збруч