Спільна віра і взаємне прагнення бути з Господом. Папська катехиза за 20 грудня 2017 року

Сьогодні я хочу торкнутися живого євхаристійного служіння.

Меса складається з двох частин – Літургії Слова і Євхаристійної Літургії, так тісно пов’язаних між собою, що утворюють єдиний акт божого культу (пор SC, 56; Загальний вступ до Римського Месалу, 28). Розпочате одними обрядами й завершене іншими, служіння становить цілісне тіло, якого не можна розділити; але для кращого розуміння я спробую пояснити окремі її елементи, кожен із яких здатний заторкнути й залучити певний вимір нашої людськості. Потрібно розуміти ці святі знаки, аби повноцінно жити Месою й насолоджуватися всією її красою.

Коли народ зібрався, служіння відкривають вступні обряди, серед яких вхід служителів або одного служителя, та привітання: «Господь з вами», «Мир вам». Далі відбувається акт покаяння – «Сповідаюся», де ми перепрошуємо за свої гріхи, співають «Kyrie eleison» і гімн «Gloria», а потім звучить молитва-колекта, тобто «збірна». Вона має таку назву не тому, що під час неї збирають пожертви; це збір молитовних намірів усіх людей – і ці наміри підносяться до неба в молитві. Мета вступних обрядів – зробити так, щоб «віруючі, зібрані разом, стали спільнотою і підготувалися з вірою слухати слово Бога і гідно служити Євхаристію» (Загальний вступ до Римського Месалу, 46). Це недобра звичка – заспокоювати себе, поглядаючи на годинник: «Я встигаю прийти після проповіді, а тому не порушую жодних приписів». Меса починається зі знаку Хреста, з цих вступних обрядів, бо ж ми як спільнота починаємо вшановувати Бога. І саме тому важливо без запізнень, завчасно підготувати серце до цього обряду, для цього спільнотного служіння.

Поки зазвичай звучить пісня на вхід, священик у процесії з іншими служителями досягає пресвітерію, де віддає знак пошани вівтареві, низько вклоняючись, цілуючи його та, якщо доречно, окаджуючи. Чому? Тому що вівтар – це Христос, це постать Христа. Дивлячись на вівтар, ми дивимося туди, де є Христос. Вівтар – це Христос. Ці жести, яких ми часто не помічаємо, дуже важливі: вони від самого початку вказують, що Меса – це зустріч з любов’ю Христа, Який «віддав Своє Тіло на хресті [...], ставши вівтарем, жертвою і священиком» (V Великодня префація). По суті, вівтар – це знак Христа, «це центр дії благодаті, що уділяється з Євхаристією» (Загальний вступ до Римського Месалу, 296), і вся спільнота оточує вівтар, тобто Христа; не для того, щоб розглядати обличчя одне одного, а щоб дивитися на Христа, бо Христос перебуває посеред спільноти, а не осторонь.

Далі – знак хреста. Спершу його вчиняє священик, який головує на служінні, а потім усі зібрані, усвідомлюючи, що літургійне дійство відбувається «в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». І тут я торкнуся іншої, дуже дрібної теми. Ви бачили, як хрестяться діти? Вони не знають, що роблять: іноді вони вчиняють щось таке, що на знак хреста й не схоже. Будь ласка, мамо й тату, дідусі й бабусі, якомога раніше – ще змалечку – навчайте дітей добре хреститися. І поясніть їм, що це – захист хреста Ісуса.

Меса починається зі знаку хреста. Уся молитва рухається, так би мовити, у просторі Святої Трійці – «В ім’я Отця, Сина і Святого Духа» – цьому просторі нескінченного сопричастя, яке походить із любові у Трійці Єдиного Бога. Меса спрямована до цієї любові, яка об’явилася і була дарована нам Богом на Хресті Христовому. Його пасхальна таємниця – це дар Трійці, і Євхаристія завжди походить із Його пронизаного серця. Отож, роблячи знак хреста, ми не лише згадуємо Таїнство свого Хрещення, а стверджуємо, що літургійна молитва – це зустріч із Богом у Христі Ісусі, Який задля нас утілився, помер на хресті й воскрес у славі.

Потім священик виголошує літургійне привітання: «Господь з вами» або щось подібне – їх декілька. А спільнота відповідає: «І з духом твоїм». Ми перебуваємо в діалозі; це початок Меси, і треба думати про сенс усіх цих жестів і слів. Ми долучаємося до «симфонії», де звучать різні тональності голосів, а є й час мовчання, щоб учасники могли утворити «акорд»-співзвуччя, тобто усвідомлено надихнулися єдиним Духом і одною метою. По суті, «у привітанні священика та відповіді люду проявляється таємниця зібраної Церкви» (Загальний вступ до Римського Месалу, 50). Так виявляється спільна віра і взаємне прагнення бути з Господом і жити в єдності з усією спільнотою.

Це симфонія-моління, яка стає дуже зворушлива, бо саме в цей момент головний служитель закликає всіх визнати свої гріхи. Ми всі грішники. Не знаю, може, хтось із вас і не грішник... Якщо хтось не грішник, будь ласка, підніміть руку, щоб ми всі побачили. Але рук нема, і це значить, що все добре: у вас добра віра! Ми всі грішники; і тому на початку Меси перепрошуємо. Це покаянний акт. Не йдеться про те, аби лише подумати про скоєні переступи, це щось значно більше: це заклик визнати гріхи перед Богом і перед спільнотою, перед братами – зі смиренням і щирістю, як митар у Храмі. Якщо Євхаристія справді унаочнює пасхальну таємницю, тобто перехід Христа від смерті до життя, то найперше, що ми маємо зробити, це визнати, що для нас згубні ситуації – це нагода підвестися від них до нового життя. Завдяки цьому ми розуміємо, який важливий акт покаяння. І до цієї теми повернемося в наступній катехизі.

Тож і далі, крок за кроком, тлумачмо месу. Але насамперед – прошу: будь ласка, вчіть дітей хреститися!

Франциск, Папа

Ватикан, зала Павла VI
20 грудня 2017 р.

(Переклад КМЦ за текстом: http://w2.vatican.va)