Домініканське душпастирство в Києві: навіщо людині Церква?

Що криється за використанням християнських зображень, предметів чи виразів? Добре, коли людина через різні знаки й поведінку свідчить про свою віру. Проте часто вервиця у водія маршрутки править за оберіг, зображення Ісуса Христа на футболках – це лише мода, а за словами «О Господи» йде ціла низка прокльонів.

Джерелом хибних поглядів на віру стало викривлене сприйняття постаті Ісуса Христа. Зараз важко заперечити, що Він був історичною особою. Та проблема виникає тоді, коли й на Ісуса, і на Святе Писання дивляться лише як на історію. Звідси виникає запитання сучасного світу, поставлене в рок-опері «Ісус Христос – суперзірка»: «Скажи, Ісусе, що такого особливого ти зробив?» І навіть якщо не йдеться про атеїстичний скепсис, це відкриває шлях до іншої хиби – деїзму: Бог створив світ випадково, не втручається в перебіг подій і не цікавиться тим, що тут діється. Якщо так думати, то й справді можна вірити, що Бог десь там на небі, а Ісус Христос помер на хресті марно й безплідно. Етика за такого погляду на світ стає матеріалістичною й нездатною відповісти на запитання про сенс страждання, хвороби, любові, смерті.

Церква – це знак, який вказує на Ісуса Христа. Вона розповідає про діло Божого спасіння та стоїть на сторожі істини, яку явив Господь. Той, хто сприймає Церкву лише як інституцію, створену людьми, нехай пояснить таке тривале її існування. Хто вбачає в ній фінансову організацію, нехай відповість на запитання: яку матеріальну вигоду мали християни перших віків і всієї історії, вбиті за віру в Христа?

Людина так влаштована, що не може залишатися з порожнечею всередині. Місце пустки обов’язково чимось буде заповнене, добрим чи поганим. Якщо відкинути Бога з життя, то на Його місце може стати організація, особа, тварина, предмет чи ідея. Коли людина говорить: «Бог у мене в душі, і Церква мені не потрібна», – то виникає запитання: чи «в душі» справді Бог? Як зауважив присутній на зустрічі отець Віктор Комарницький ОР, людина може створити фальшивий образ Бога, персоніфікувати свої ідеї й назвати їх Богом, а так насправді поставити себе на місце Бога. Часто можна почути, що в кожного своя істина, але чи це правда? З такою позицією дуже легко уникати обов’язків.

Віра – це Господній дар. Людина не в змозі видобути її з себе. За цей дар треба дякувати й піклуватися про його розвиток. Церква вірить, що Ісус Христос – не просто історична постать. Він друга Особа Пресвятої Трійці, цілковито Людина й цілковито Бог, Який ніколи не був байдужий до Свого творіння й воплотився, аби повернути людину до дому Отця. За земне життя Ісус зібрав навколо Себе апостолів і учнів, творячи з них першу церковну спільноту. Тому нема такого, щоб людина вірила, але не практикувала й не відчувала, що потребує Церкви.

Тема наступної зустрічі – «Чи існує церковний дрес-код?» Збираємося в Інституті релігійних наук святого Томи Аквінського 12 травня о 18:00.

Юлія Бойко

За темою:
Домініканське душпастирство в Києві: сенс церковних заповідей
Домініканське душпастирство в Києві: про відлучення від Церкви
Домініканська школа віри в Харкові: про моральний досвід людини