Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів України
» » » Апостольське повчання Папи Франциска «Gaudete et exsultate» про святість (підсумок)
16:46 Понеділок 0 113
9-04-2018, 16:46

Апостольське повчання Папи Франциска «Gaudete et exsultate» про святість (підсумок)

Святими стаємо, живучи Блаженствами. Це магістральна дорога, адже прямує в напрямку, протилежному від світу. Усі можуть стати святими, адже Церква завжди навчала, що це загальне покликання, доступне для кожного, про це свідчать чимало святих, «що живуть по сусідству». Життя у святості тісно пов’язане із життям милосердя, воно є «ключем до неба». Святий – це той, хто вміє зворушуватися та зрушувати з місця, аби допомогти і зцілити. Це той, хто ховається від замислів давніх, але завжди актуальних єресей, і хто «здатен жити з радістю та почуттям гумору» в цьому агресивному і квапливому світі.
Як повідомляє Радіо Ватикану, саме про дух радості Папа Франциск написав у вступі до свого нового Апостольського повчання «Gaudete et exsultate» («Радійте й веселіться») на тему святості в сучасному світі. Воно розпочинається словами Ісуса, зверненими до тих, хто через Нього зазнає переслідувань і принижень. У 5 розділах, на які розподілені 177 пунктів документу, Папа керується думкою всього свого вчення про Церкву, покликану бути близькою «до стражденного Христового тіла». Він підкреслює, що це не «трактат про святість із багатьма визначеннями та розрізненнями», але спосіб спричинитися до того, аби ще раз прозвучало покликання до святості, і вказати на «його ризики, виклики й нагоди» (п. 2).

Перш ніж говорити про те, що потрібно робити, аби стати святими, Папа зупиняється на «покликанні до святості», запевняючи в тому, що для кожного існує шлях вдосконалення, і не треба знеохочуватися, споглядаючи «приклади святості, які здаються недосяжними» або намагаючись «наслідувати те, що не було задумане» для нас (п. 11). «Святі, які вже перебувають перед Божим обличчям, – стверджує Папа, – нас заохочують і супроводжують» (п. 4). Але святість, до зростання якої закликає Бог, це святість щоденних «простих жестів» (п. 16), про які свідчать ті, хто живе поруч із нами, так би мовити, «середній клас святості» (п. 7).

У другому розділі Понтифік викриває тих, кого називає «вишуканими ворогами святості», які вже неодноразово ставали предметом його роздумів, зокрема, під час проповідей у домі святої Марти, в Апостольському повчанні «Evangelii gaudium» і в недавньому документі Конгрегації віровчення «Placuit Deo». Йдеться про «гностицизм» та «пелагіанство» – багатовікові викривлення християнської віри, що  зберігають «тривожну актуальність» (п. 35).

Гностицизм, за його словами, це самохвальство «розуму без Бога і без тіла», «марнославна поверховність», яка претендує на те, щоби приручити «таїнство Бога та Його благодать», і доходить, таким чином, до того, що відає перевагу «Богові без Христа, Христові без Церкви, Церкві без людей» (п. 37-39).

Неопелагіанство, як зауважує Папа, це ще одна хиба, породжена гностицизмом. Тут об’єктом поклоніння стає не людський розум, але «особисте зусилля», «воля, позбавлена смирення», яка почувається вищою за інші, бо дотримується «чітких норм» або залишається вірною «деякому католицькому стилеві» (п. 49).

«Одержимість законом» і «показна перейнятість літургією, доктриною чи престижом Церкви» це, на думку Папи, типові риси християн, які спокусились відроджуваною єрессю пелагіанства (п. 57). Понтифік же нагадує, що Божа благодать перевищує «здатність розуму й силу волі людини» (п. 54), ми, натомість, «ускладнюємо Євангеліє та стаємо невільниками схем» (п.59).

Поза межами всіх «теорій про святість» стоять Блаженства, які Папа ставить у центрі третього розділу, стверджуючи, що в нагірній проповіді Ісус «у всій простоті пояснив, що означає бути святими» (п. 63). Його Святість розглядає Блаженства одне за одним, від бідності, що включає «поміркованість у житті» (п. 70), – до «покірної лагідності» у світі, де «всюди сваряться» (п. 74).

Від мужності дозволити болю інших нас пронизати та мати співчуття, у той час, як світський етикет «ігнорує та відвертає погляд» (пп. 75-76), – до «голодного і спраглого пошуку справедливості», тим часом, як корупція розбиває життя (пп. 78-79). Від «погляду й дії з милосердям», що означає допомогу іншим і прощення (пп. 81-82), – до «зберігання серця чистим від усього, що забруднює любов» (п. 86). Від «сіяння» миру й суспільної дружби з усвідомленням складності прокладання мостів серед різних людей (пп. 88.-89) – до прийняття переслідувань, бо сьогодні наслідування Блаженств «може бути несхвальним, підозрілим чи висміюваним», проте, аби жити за Євангелієм, не можна чекати, «щоб усе навколо стало сприятливим» (ч. 91).

Одне з Блаженств, а саме «Блаженні милосердні», виражає «велике правило поведінки» християн, описане в 25-му розділі Євангелія від Матея, у розповіді про Страшний суд. Вона показує нам, що бути святими не означає «закочувати очі у вигаданому екстазі» (ч. 96), але жити Богом через любов до найостанніших. На жаль, існують ідеології, які «калічать Євангеліє». З одного боку, винні християни, які живуть без взаємин із Богом, «перетворюючи християнство на своєрідну неурядову організацію» (п. 100), а з іншого – ті, хто «не довіряє соціальному заанґажуванню інших», вважаючи його поверховним, секулярним, «комуністичним і популістським» (п. 101), або ж «робить його відносним» во ім’я етики. Папа підкреслює, що захист кожної категорії слабких і беззахисних людей повинен бути «стійким і натхненним» – чи йдеться про прийняття мігрантів, чи про біоетичні проблеми.

Понтифік звертає увагу, що «насолода життям», до якої заохочує «гедоністичне споживацтво», суперечить «прославлянню Бога», Який закликає жертвувати собою через діла милосердя (пп. 107-108). У 4-му розділі Папа переходить до «обов’язкових» характеристик, необхідних для того, щоби зрозуміти стиль життя у святості: «витривалість, терпеливість і лагідність», «радість і почуття гумору», «сміливість і запал», дорога святості як мандівка, прожита «у спільноті» та в «постійній молитві», що веде до «споглядання», яке не тотожне «втечі від світу» (пп. 110-152).

Оскільки християнське життя це «постійне» змагання зі «світською ментальністю», яка робить нас «пересічними» (п. 159), свої роздуми Папа завершує у 5-му розділі, заохочуючи до «боротьби проти лукавого», який є не «міфом», а «особою, яка нас мучить» (пп. 160-161). Треба «пильно» протистояти його нашіптуванням, використовуючи «могутню зброю» молитви і Святих Тайн, таживучи життям, пронизаним ділами милосердя (п. 162).

У наш час, який «пропонує величезні можливості для дій та розваг»: від подорожей до невластивого використання технологій, які «не залишають вільного простору, де міг би пролунати Божий голос», важливе «розрізнення». Папа закликає особливо дбати про молодь, яка часто наражається на «постійне перескакування з теми на тему» у віртуальних світах, далеких від дійсності (п. 167). «Розпізнавання робимо не для того, аби відкрити, що ще можемо отримати від цього життя, але щоби пізнати, як можемо краще сповнити місію, ввірену нам у Хрещенні» (п. 174).

За темою:
Папа про покликання: Час віднайти корені
Папа: Нехай біль батьків Альфі Еванса буде почутий
Папа: Церкві потрібні святі, а не супергерої

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий