Про Святу Месу – ХV: Обряд закінчення
Дорогі брати і сестри, доброго дня та щасливої Пасхи!Ви бачите, що сьогодні тут квіти: їх вважають радісними й веселими. Подекуди Великдень називають «квітучою Пасхою», бо воскреслий Христос розквітнув: це нова квітка; розквітло наше відкуплення; святість Церкви розцвітає. Тому так багато квітів: це наша радість. Ми вшановуємо Великдень протягом усього тижня, весь тиждень. І тому знову шлемо одне одному, усім і кожному, побажання: «Щасливої Пасхи». Скажімо ж разом: «Щасливої Пасхи», – усі! [Відповідь: «Щасливої Пасхи!»]. А ще я хочу, щоб ми передали великодні привітання – бо ж він був єпископом Рима – улюбленому Папі Бенедиктові, який дивиться на нас по телевізору. Ми всі зичимо Папі Бенедикту щасливої Пасхи [усі кажуть: «Щасливої Пасхи!»] і даруємо гучні оплески.
Ця розмова – остання в циклі, присвяченому Месі, яка звершується як спільний спомин, але не тільки спогадування, а нове переживання Страстей і Воскресіння Ісуса. Минулого разу ми розглядали Причастя й молитву після Причастя; після цієї молитви Меса закінчується благословенням, яке священик уділяє, перш ніж відпустити люд (пор. ЗВРМ). Розпочата знаком хреста, в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, Меса й закінчується в ім’я Трійці, що позначає її як літургійний акт.
Проте ми знаємо, що після завершення Меси розпочинається час, сприятливий для християнського свідчення. Християни не ходять до Меси так, неначебто відбувають щотижневий обов’язок, аби потім забути про нього, аж ніяк. Християни йдуть до Меси, щоб долучитися до Страстей і Воскресіння Господа, а потім жити ще більше по-християнськи – відкривши відданість християнському свідченню. Ми виходимо з храму, щоб «піти у світ», аби принести Боже благословення в повсякденне життя, до своїх домівок і на робочі місця, у справи земного міста, «прославляючи Господа нашого життя». Але якщо ми виходимо з храму, теревенячи – мовляв, «подивися туди, подивися сюди» – не замикаючи рота, то Меса не ввійшла в наше серце. Чому? Бо тоді я не можу жити християнським свідченням. Щоразу після Меси я маю вийти кращим, аніж був, коли прийшов сюди, повним життя, повним сили, повним бажання дати християнське свідчення. Через Євхаристію Господь Ісус входить у нас, у наші серця і в нашу плоть так, що ми стаємо спроможні «виразити в житті таїнство, отримане у вірі» (Римський Месал, колекта понеділка Великодньої Октави).
Отож, від служіння до життя, усвідомлюючи, що Меса виповнюється в конкретному виборі тих, хто стає співучасником першої особи у Христовій містерії. Не можна забувати, що ми служимо Євхаристію, щоб навчитися бути євхаристійними чоловіками та жінками. Що це означає? Це означає, що Христос може діяти в наших справах: Його думки – це наші думки, Його почуття – також наші, Його вибір – це наш вибір. І це святість: чинити те, що чинив Христос, – це християнська святість. Святий Павло висловлює це саме так, коли говорить про своє поєднання з Ісусом, кажучи: «Я – розп’ятий з Христом. Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й видав Себе за мене» (Гал 2, 19-20). Це християнське свідчення. Досвід Павла просвітлює й нас: як ми здатні позбутися егоїзму, то можемо знищити все, що суперечить Євангелію та любові Ісуса, відкривши в собі більший простір для сили Його Духа. Християни – це чоловіки й жінки, які дозволяють своїй душі розширюватися силою Святого Духа, отримавши Тіло й Кров Христа. Дозвольте своїй душі розширитися! Ніяких вузьких і замкнених, маленьких, егоїстичних душ, ніяких! Широкі душі, великі душі, з просторими горизонтами... Отримавши Тіло і Кров Христа, дозвольте своїм душам розширитися силою Духа.
Реальна присутність Христа в освяченому хлібі не закінчується з Месою (пор. ККЦ 1374), тому Євхаристію зберігають у дарохранительниці для причастя хворих і для мовчазної адорації Господа у Святих Дарах; євхаристійний культ поза Месою, як у приватній, так і в спільнотній формі, допомагає нам залишатись у Христі (див. ККЦ 1378–1380).
Плоди Меси зазвичай достигають у повсякденному житті. Трохи загострюючи образ, можемо навіть сказати: Меса – це немов зерно, зерно пшениці, яке у звичайному житті зростає, зростає й дозріває в добрих справах і взаєминах, що роблять нас схожими на Ісуса. Отож, плодам Меси судилося достигати в повсякденному житті. Насправді, зміцнюючи нашу єдність із Христом, Євхаристія оновлює благодать, яку Дух дав нам у Хрещенні й Миропомазанні для того, щоб наше християнське свідчення було переконливе (ККЦ 1391–1392).
Отже, що ж робить Євхаристія, освітлюючи наші серця божественним милосердям? Вона відокремлює нас від гріха: «Чим більше ми беремо участь у житті Христа і чим більше поглиблюємо приязнь з Ним, тим важче нам розірвати цю єдність з Ним через смертельний гріх» (ККЦ 1395).
Регулярно приступати до євхаристійної трапези значить оновлювати, зміцнювати й поглиблювати стосунки з християнською спільнотою, до якої ми належимо, відповідно до принципу, що Євхаристія творить Церкву (ККЦ 1396), об’єднує всіх нас.
Нарешті, участь у Євхаристії зобов’язує нас щодо інших, особливо бідних, наставляє в тому, аби ми могли перейти від Тіла Христового до тіл своїх братів, у яких Він чекає нашого визнання, служіння, вшанування гідності й любові (див. ККЦ 1397).
Зберігаючи скарб союзу з Христом у глиняних посудинах (пор. 2 Кор 4, 7), ми мусимо постійно повертатися до святого вівтаря, аж доки в раю вповні не насолодимося блаженством на шлюбній вечері Агнця (пор. Одкр 19, 9).
Подякуймо Богу за дорогу до пізнання Святої Меси, яку Він дав нам подолати разом. Підведімося з новою вірою в цій реальній зустрічі з Ісусом, Який помер і воскрес для нас, – із нашим сучасником. І нехай життя завжди «розцвітає», як Пасха, квітами надії, віри, добрих справ. Нехай нам завжди вистачає сил для цього в Євхаристії, у союзі з Ісусом. Щасливої Пасхи всім!
Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
4 квітня 2018
Переклад КМЦ за vatican.va