Господь просить нас про дуже мало – і так багато дає нам. Слово Папи на загальній аудієнції 28 лютого 2018 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Продовжімо розмову про Святу Месу. Після Літургії Слова, на якій я зосередився минулого разу, іде інша визначальна частина Меси – Євхаристійна Літургія. У ній через святі знаки Церква на всі часи оприсутнює жертву Нового Завіту, складену Ісусом на вівтарі Хреста (пор. ІІ Ватиканський Собор, Sacrosanctum Concilium, 47). Першим християнським вівтарем був хрест, і коли ми йдемо до вівтаря, щоб служити Месу, то подумки звертаємося до Христового вівтаря, де була принесена перша жертва. Священик, який на Месі репрезентує Христа, робить те, що Сам Господь учинив і передав Своїм учням на Тайній Вечері: «Він взяв хліб і чашу, і, склавши подяку, і дав своїм учням, кажучи: “Беріть і їжте... і пийте: це є Тіло Моє... це є чаша Крові Моєї. Чиніть це на Мій спомин”».

Слухняна наказові Ісуса, Церква структурувала Євхаристійну Літургію відповідно до слів і жестів, які Він чинив напередодні Страстей. Так, готуючи дари, на вівтар приносять хліб і вино, тобто те, що Христос узяв у Свої руки. У Євхаристійній молитві ми дякуємо Богові за справу відкуплення, і дари стають Тілом і Кров’ю Ісуса Христа. Після цього, завдяки розламуванню Хліба та Причастю, ми переживаємо досвід апостолів, які отримали євхаристійні дари з рук Самого Христа (див. ЗВРМ, 72).

Першому жесту Ісуса: «Він взяв хліб… взяв чашу» – відповідає приготування дарів. Це перша частина Євхаристійної Літургії. Добре, якщо вірні подають священикові хліб і вино – адже вони позначають духовну жертву Церкви, зібраної на Євхаристії. Добре, якщо вірні самі приносять хліб і вино до вівтаря. Попри те, що сьогодні «вірні більше не приносять свого власного хліба та вина, призначеного для Літургії, все ж таки обряд приношення цих дарів зберігає свою духовну цінність і значення» (ЗВРМ, 73). Щодо цього важливо зазначити, що єпископ, коли висвячує нового священика, каже, передаючи тому хліб і вино: «Прийми приношення святого люду для євхаристійної жертви» (Pontificale Romano – Чин висвячення єпископів, пресвітерів і дияконів). Люд Божий, який приносить жертву, хліб і вино, велику жертву для Меси! Отже, під знаками хліба й вина віряни передають свої пожертви до рук священика, який стоїть при вівтарі або трапезі Господній, «що є центром усієї Євхаристійної Літургії» (ЗВРМ, 73). Тобто центр Меси – це вівтар, і вівтар – це Христос; завжди потрібно дивитися на вівтар, який є центром Меси. Приносячи плоди «землі й праці рук людських», віряни віддають свою покору слову Божому як жертву, «угодну Богу Отцю Всемогутньому», «для блага нашого і всієї Його святої Церкви». Так «життя вірних, їхня хвала, їх страждання, їх молитви, їхня праця поєднуються з життям, хвалою, стражданнями, молитвами й працею Христа і Його цілковитою жертвою і набирають таким чином нової вартості» (ККЦ, 1368).

Звісно, наша пожертва невелика, але Христові потрібно так мало. Господь просить нас про дуже мало – і так багато дає нам. Він мало про що нас просить. Він просить нас про добру волю в повсякденному житті; Він просить нас про щире серце; Він просить, аби ми прагнули стати кращими та прийняти Того, Хто пропонує себе в Євхаристії; Він просить нас про цю знакову пожертву, яка згодом стане Його Тілом і Його Кров’ю. Образ цього жертовного молитовного поруху представляє ладан. Спалений на вогні, він стає духмяним димом, який підноситься вгору: окадження ладаном дарів, зазвичай на свята, окадження хреста, вівтаря, священика і священичого люду наочно виявляє жертовні зв’язки, які об’єднують цю реальність із Христовою жертвою (пор. ЗВРМ, 75). І не забувайте: вівтар – це Христос, але він завжди пов’язаний із першим вівтарем – хрестом; і на вівтар, який є Христом, ми приносимо свої скромні дари, хліб і вино, які мають стати кимось набагато більшим: Самим Ісусом, Який віддає себе нам.

Усе це відбите також у молитві над дарами. У ній священик просить Бога прийняти дари, які Церква Йому приносить, вимолюючи плоди чудесного обміну нашої вбогості на Його скарб. У хлібі й вині ми віддаємо жертву свого життя, аби вона силою Святого Духа стала жертвою Христа, а з Ним – і духовним приношенням, угодним Отцеві. Так закінчується приготування дарів, за яким іде Євхаристійна молитва.

Духовність самовіддачі, якої навчає нас цей момент Меси, може відкрити істину в наші дні – про взаємини з іншими людьми, про справи, якими ми переймаємося, про страждання, з якими зустрічаємося, – і допомогти у світлі Євангелія будувати земне місто.

Франциск, Папа

Ватикан, зала Павла VI
28 лютого 2018 р.

Переклад КМЦ за vatican.va

За темою:
Ми споживаємо Тіло Христове, щоб стати Його живим Тілом у світі. Слово Папи на загальній аудієнції 7 березня 2018 року
Віра живиться слуханням – і провадить до таїнства. Слово Папи на загальній аудієнції 14 лютого 2018 року
Ми слухаємо Євангеліє – і маємо відповісти своїм життям. Папська катехиза за 7 лютого 2018 року