Жодна молитва не сприяє сопричастю з Ісусом так, як та, якої навчав нас Він Сам. Слово Папи на загальній аудієнції 14 березня 2018 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Продовжуємо розмову про Месу. Ми знаємо, що на Останній Вечері Ісус, після того як узяв хліб і чашу з вином і подякував Богові, «розламав хліб». Цій дії в Євхаристійній Літургії відповідає ламання хліба, а йому передує молитва, якої Господь навчив нас, тобто «Отче Наш».

Так починаються обряди Причастя, які продовжують прославу та прохання з Євхаристійної молитви спільнотною декламацією молитви «Отче Наш». Це не просто одна з багатьох християнських молитов, а молитва дітей Божих: велика молитва, якої нас навчив Ісус. Уперше чуємо її в день свого хрещення, і щоразу вона пробуджує в нас ті самі відчуття, які були в Ісуса Христа. Молячись «Отче Наш», ми молимося так, як молився Ісус. Це молитва Самого Ісуса, і Він дав її нам; коли учні казали Йому: «Учителю, навчи нас молитися, як ти молишся», – Він молився саме так. Як же прекрасно молитися так, як молився Ісус! Виховані та сформовані Його Божественним ученням, ми наважуємося звернутися до Бога як Отця, бо ж відродилися як сини через воду і Святого Духа (пор. Еф 1, 5). Справді, ніхто не може фамільярно звернутися до Нього «Abba» – «Отче» – якщо не буде відроджений від Бога, натхненний Святим Духом, як учить апостол Павло (пор. Рим 8, 15). Треба розуміти: ніхто не може називати Його «Отцем» без натхнення Духа. Як часто люди промовляють «Отче Наш», не усвідомлюючи, що саме кажуть. Так, це Отець, але чи ви відчуваєте, коли говорите: «Отче», – що цей Отець – ваш Отець, Отець людства, Отець Ісуса Христа? Чи пов’язані ми з цим Отцем? Молячись «Отче Наш», єднаємося з Отцем, Який любить нас, але потрібний Дух, аби дати нам цей зв’язок, це відчуття того, що ми – діти Божі.

Чи може якась молитва більше сприяти сопричастю з Ісусом, ніж та, якої навчав нас Він Сам? Окрім Святої Меси, молитву «Отче Наш» промовляємо вранці й увечері, на утрені й вечірні; так синівське ставлення до Бога і братерське до ближнього допомагають надати дням нашого життя християнської форми.

У Молитві Господній – в «Отче Наш» – просимо про «хліб насущний», у якому бачимо конкретну вказівку на Євхаристійний Хліб, Який має жити поміж дітей Божих. Ми також благаємо «прощення гріхів» і, аби бути гідними прийняти Боже прощення, зобов’язуємося пробачити тим, хто образив нас. І це непросто. Пробачати людям, які образили нас, непросто; це благодать, про яку потрібно просити: «Господи, навчи мене пробачити, як Ти мені пробачив». Це благодать. Своїми силами ми на це не здатні: пробачення – це благодать Духа Святого. Отже, коли наші серця відкриваються для Бога, «наш Отець» налаштовує нас на братню любов. Нарешті, ми просимо Бога «визволити нас від лукавого», що віддаляє нас від Нього й розділяє з нашими братами. І добре розуміємо, що це – чудові прохання, які готують нас до Святого Причастя (пор. ЗВРМ).

Справді, все, про що ми просимо в «Отче Наш», продовжує молитва священика, який від імені спільноти благає: «Визволи нас, просимо, Господи, від усякого зла й обдаруй милостиво наші дні миром». Передання знаку миру ніби накладає печатку: по-перше, ми прохаємо Христа про дар Його миру (Йн 14, 27) – такого разюче відмінного від миру цьогосвітнього – у якому Церква згідно з Його волею зростає в єдності зі світом; по-друге, конкретний жест, яким ми обмінюємося, виражає «церковне сопричастя та взаємну любов» перед причастям Таїнств (ЗВРМ). У римському обряді обмін знаком миру, який віддавна стояв після Причастя, відбувається до Євхаристійного Причастя. Як повчає апостол Павло, не можна ділитися хлібом, який робить нас одним тілом у Христі, не визнавши себе примиреними у братній любові (пор. 1 Кор 10, 16-17; 11, 29). Мир Христовий не може вкорінитись у серці, нездатному жити братерством і самостійно зцілитися після зранення. Мир дає Господь: Він дає нам благодать прощати тих, хто нас образив.

Знак миру супроводжує ламання хліба, яке з апостольських часів стало назвою всій Євхаристії (пор. ЗВРМ; ККЦ 1329). Ісус розламав хліб під час Останньої Вечері; це був і жест-індикатор, який дозволив учням упізнати Його після Воскресіння. Пригадаймо учнів у Еммаусі, які про зустріч із Воскреслим розповідають, кажучи, «як вони Його пізнали при ламанні хліба» (пор. Лк 24, 30-31.35).

Ламання Євхаристійного хліба супроводжує звертання «Агнець Божий» – так Йоан Хреститель вказував на Ісуса, «який світу гріх забирає» (Йн 1, 29). Біблійний образ агнця говорить про спокуту (пор. Вих 12, 1-14; Іс 53, 7; 1 Пет 1, 19; Одкр 7, 14). У Євхаристійному хлібі, розламаному задля життя світу, молитовне зібрання визнає істинного Агнця Божого, Який зветься Христос Спаситель, і просить Його: «Помилуй нас... Даруй нам мир».

«Помилуй нас», «даруй нам мир» – ці прохання, які звучать від молитви «Отче Наш» і до ламання хліба, допомагають вірним набратися душевних сил, аби долучитися до Євхаристійної трапези – джерела сопричастя з Богом і братами.

Не забуваймо цю велику молитву: ту, якої навчав Ісус, якою Він молився Отцеві. Ця молитва готує нас до Причастя.

Франциск, Папа

Ватикан, площа Святого Петра
14 березня 2018

Переклад КМЦ за vatican.va