Ми розпочали цю урочистість на вулиці, занурені в темряву й холод ночі. Відчуваємо тягар мовчання перед лицем смерті Господа – мовчання, у якому кожен із нас може впізнати себе; мовчання, що панує глибоко в серці учня, який стоїть перед хрестом, втративши дар мови.
Це години учня, якому відібрало мову перед лицем страждання, спричиненого смертю Ісуса: що можна сказати про таку реальність? Учень, якому бракує слів від усвідомлення своєї поведінки в найважливіші моменти Ісусового життя: коли Вчитель був несправедливо засуджений, учні мовчали; коли Він мусив зносити наклепи й неправдиві свідчення, учні мовчали. У складні й болісні години Страстей Христових учні гостро відчували свою неспроможність ризикувати й говорити на захист Учителя; ба більше, вони відреклися, сховалися, розбіглися, принишкли (див. Йн 18, 25-27).Це ніч мовчання учня – занімілого й безсилого, який не знає, куди втекти від цих болючих подій, які бентежать і сковують його. Це учень сьогодення, який онімів, зіткнувшись із нав’язливою реальністю, від якої в ньому зроджується відчуття, ба навіть певність, що геть нічого не можна вже зробити, щоб подолати численні несправедливості, які мордують тіла багатьох наших братів.
Це ошелешений учень, зав’язлий у сірій рутини, яка відбирає в нього пам’ять, придушує надії й привчає до звички казати, що «завжди так було». Цей учень, безмовний і приголомшений, врешті-решт змиряється й уважає за норму слова Каяфи: «Не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не весь люд загине» (Йн 11, 50 ).
І посеред цього нашого безвідповідального розпачу, коли ми гнітюче мовчимо, починає кричати каміння (пор Лк 19, 40) і стає очевидною найпрекрасніша звістка, яку будь-коли знала історія: «Нема Його тут, бо Він воскрес» (Мт 28, 6). Закричав камінь при гробі – і так возвістив новий шлях для кожного. Він перший із сотвореного відлунням відповів на тріумф Життя над усім тим, що прагнуло придушити і притишити радість Євангелія. Цей камінь при гробі перший підстрибнув і по-своєму заспівав пісню прослави й натхнення, радості й надії, долучитися до яких запрошені всі.
І якщо вчора ми разом з жінками дивилися «на Того, кого прокололи» (Йн 19, 37; пор. Зах 12, 10), то сьогодні разом із ними покликані споглядати порожній гріб і слухати слова ангела: «Не бійтесь... бо Він воскрес» (Мт 28, 5-6). Це слова, скеровані до найглибших куточків наших переконань і сподівань, нашого способу мислити й розв’язувати повсякденні проблеми; а насамперед – нашого способу встановлювати взаємини з іншими. Порожній гріб хоче кинути нам виклик, струсонути, поставити запитання, а найбільше – заохотити до віри й певності, що Бог діє в кожній ситуації, у кожній людині, і що Його світло може осяяти найнедоступніші закутки існування. Він воскрес із мертвих, устав звідти, звідки ніхто нічого не очікував, і чекає на нас – так само, як чекав на жінок, – аби зробити учасниками Своєї справи спасіння. Це фундамент і міць, спираючись на які ми, християни, зможемо присвятити свої життя й наснагу, інтелект, відчуття й волю пошукові, ба навіть творінню процесів гідності. Нема Його тут, Він воскрес! Ця звістка підтримує нашу надію й перетворює її на конкретні вчинки любові. Як же нам потрібно, щоб наша слабкість була помазана цим досвідом! Як же нам потрібно відновити віру, щоб поставити під сумнів наші вузькі горизонти й оновити їх цією звісткою! Він воскрес із мертвих, а разом із Ним воскресла й наша творча надія, аби піднестися над поточними проблемами, бо ж ми знаємо, що не самі.
Святкувати Великдень – це значить знов увірувати в те, що Бог постійно входить і бере участь у нашій історії, кидаючи виклик напередвизначеності, яка нас упокорює й паралізує. Святкувати Великдень – це дозволити Ісусові перемогти цю малодушну позицію, яка часто обмежує нас, намагаючись позбавити надії.
Як і жінки, камінь із гробу зробив те, що мав зробити, – а тепер запрошення ще раз отримали й ви, і я: спонуку позбутися рутинних звичок, відновити наше життя, наші постанови, наше буття. Це запрошення ми отримуємо там, де зазвичай буваємо, у тому, що робимо й ким є, з тими обсягами повноважень, які нам дані. То чи хочемо взяти участь у цьому проголошенні життя – а чи мовчатимемо перед викликом подій?
Нема Його тут, Він воскрес! Він чекає на вас у Галілеї, запрошує вас повернутись у той час і те місце, де сталася перша любов, аби сказати вам: «Не бійся, йди за мною».
Франциск, Папа
Ватикан, базиліка святого Петра
Пасхальна Вігілія
(Переклад КМЦ)
За темою:
Близькість – це ключ до милосердя і ключ до правди. Проповідь Папи Франциска під час Меси освячення мира у Великий Четвер
Ми пізнаємо, хоча ще недосконало, Твою присутність, живу і справжню. Хресна Дорога в Колізеї
Папа: Господи Ісусе, подай нам завжди благодать святого сорому, покаяння й надії!
Папа Франциск: не позбавляймося юнацького обличчя Церкви Повний текст проповіді понтифіка під час Святої Меси у Порт-Луї в рамках ХХХІ Апостольської подорожі на Маврикій.
Церква народжується з вогню любові. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 19 червня 2019 року
У ДНК християнської спільноти вписані єдність і свобода. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 12 червня 2019 року
Якщо ваше серце егоїстичне, то ви не християнин. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 26 червня 2019 року
Слово Папи Франциска Коли Дух наповнює людське слово, воно стає здатним запалювати серця. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 29 травня 2019 року Діяння апостолів – І: Він показував їм Себе живим… і наказав їм… чекати обітниці Отця (Діян 1, 3.4)












