Хрест – це знак, який показує, хто ми такі. Слово Папи на загальній аудієнції 18 квітня 2018 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Продовжуємо в цей Великодній період розмову про хрещення. Сенс хрещення виразно помітний у тому, як саме його вділяють, тож варто звернути на це увагу. Жести та слова Літургії можуть краще пояснити благодать і спрямованість цього таїнства, яке завжди потрібно осягати по-новому. Ми згадуємо про нього під час окроплення святою водою на початку недільної Меси й під час відновлення хрещальних обітниць у Великоднє навечір’я. Усе, що відбувається під час уділення хрещення, надає особі духовного динамізму, який надалі сповнює все охрещене життя; так розпочинається процес, який дозволяє жити в Церкві, об’єднавшись у Христі. Отже, повернення до витоків християнського життя дозволяє нам краще зрозуміти дар, який ми отримали в день хрещення, та відновити обітниці, що відповідають тій ситуації, в якій кожен із нас перебуває сьогодні. Відновити обітниці, краще зрозуміти дар хрещення й пам’ятати день свого хрещення. Минулої середи я дав домашнє завдання кожному – пригадати день хрещення, день, коли ми були охрещені. Я певен, що дехто з вас знає це, та інші – ні; ті, хто не знає, запитайте своїх родичів, усіх причетних до цього, хрещеного батька та хрещену матір... спитайте: «Коли мене хрестили?» Тому що хрещення – це відродження, це як другий день народження. Зрозуміло? Виконайте це домашнє завдання, спитайте: «Коли мене хрестили?»

На початку вступного обряду кандидата запитують про його ім’я, бо ж ім’я вказує на ідентичність людини. Коли ми представляємося, то одразу називаємо своє ім’я: «Мене звуть так і так», – щоб вийти поза межі анонімності; анонім – це той, у кого немає імені. Щоб вийти з анонімності, одразу називаємо своє ім’я. Без імені особа залишається невідома, без прав і обов’язків. Бог називає кожного на ім’я, люблячи кожного зокрема, у конкретності його історії. Хрещення відкриває наше особисте покликання жити як християни, яке буде розвиватися протягом усього життя. І це передбачає особисту відповідь, а не позичену, скопійовану – «Ctrl+C, Ctrl+V». Насправді християнське життя – це мереживо викликів і відповідей: Бог кличе нас на ім’я протягом багатьох років, тисячею різних способів повторюючи Свій заклик – уподібнитися до Його Сина Ісуса. Тож ім’я – це важливо! Це надзвичайно важливо! Батьки думають про ім’я для своєї дитини задовго до її народження: це також частина очікування на дитину, яка зі власним іменем здобуде оригінальну ідентичність, зокрема і для християнського життя, пов’язаного з Богом.

Звісно, стати християнином – це здобути дар з висоти (пор. Йн 3, 3-8). Віри не можна купити, але можна про неї просити – й отримати в дар. «Господи, дай мені дар віри», – яка гарна молитва! «Аби я мав віру», – це прекрасна молитва. Можна просити про цей дар, але не купити його; про нього лише просять. Хрещення – це, насправді, «таїнство тієї віри, якою люди, просвітлені благодаттю Святого Духа, відповідають на Христове Євангеліє» (Обряди хрещення дітей, вступ, п. 3). Аби покликати та пробудити щиру віру, яка відповідала б на Євангеліє, відбувається формація катехуменів і підготовка батьків, як-от, наприклад, слухання Божого Слова під час самого Таїнства Хрещення.

І якщо дорослі катехумени самотужки кажуть про те, що хочуть отримати як дар від Церкви, то дітей представляють їхні кревні та хресні батьки. Діалог із ними дозволяє їм виразити прагнення, щоб діти отримали Хрещення, а Церкві – намір учинити це. «Вираз цього – це знак хреста, який священик і батьки роблять на чолі дитини» (Обряди хрещення дітей, вступ, п. 16). «Знак Хреста витискає печать Христа на тому, хто Йому належатиме, і виражає благодать відкуплення, яку здобув для нас Христос Своїм Хрестом» (ККЦ 1235). На церемонії ми вчиняємо на дитині знак хреста. Але я хочу ще раз нагадати те, про що вже колись казав вам. Чи наші діти знають, як правильно робити знак хреста? Багато разів я бачив дітей, які не можуть перехреститися. І ви, отці, матері, бабусі й дідусі, хрещені батьки та хрещені матері, ви маєте навчити їх добре робити знак хреста, тому що це – повторення того, що сталося під час хрещення. Чи ви все зрозуміли? Навчіть дітей робити знак хреста добре. Якщо вони навчаться змалку, то робитимуть це добре й пізніше, коли подорослішають.

Хрест – це знак, який показує, хто ми такі: наша мова, мислення, погляди, робота перебувають під знаком хреста, тобто під знаком Ісусової любові аж до кінця. Діти отримують цей знак на чоло. Дорослі катехумени також здобувають знак на органах чуття: «Отримай знак хреста на вуха, аби чув голос Господа»; «На очі, аби побачив сяяння Божого лику»; «На вуста, аби відповів на Слово Боже»; «На груди, аби Христос через віру жив у твоєму серці»; «На плечі, аби тримали ніжне ярмо Христове» (Обряди християнської ініціації дорослих, п. 85). Стаємо християнами тою мірою, якою хрест, виписаний на наших чолах як «Пасха» (пор. Одкр 14, 1; 22, 4), робить видимим, навіть показовим, християнське ставлення до життя. Хреститися вранці, коли прокидаємося, перед їжею, у ситуації небезпеки, захищаючись від лукавого, перед сном – це значить сказати собі й іншим про те, Кому ми належимо, Чиїми хочемо бути. Ось чому так важливо навчити дітей робити знак хреста. І так, як чинимо при вході до храму, можемо робити й удома, тримати трохи освяченої води в маленькій посудині – деякі сім’ї мають цей звичай: і щоразу, коли повертаємось або виходимо, роблячи знак хреста з цією водою, ми пригадуємо, що охрещені. Не забудьте, повторюю: навчіть дітей хреститися.

Франциск, Папа

Ватикан, площа святого Петра
18 квітня 2018

Переклад КМЦ за текстом vatican.va

За темою:
Визнання віри під час Меси – відповідь на почуте Боже Слово
Хрещення визначає все наше життя, спрямовуючи в мандрівці до Небесного Єрусалима. Слово Папи на загальній аудієнції 11 квітня 2018 року
Чому на початку Меси визнаємо, що ми грішні?