Ми слухаємо Євангеліє – і маємо відповісти своїм життям. Папська катехиза за 7 лютого 2018 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Продовжуємо катехизи про Святу Месу. Ми зупинилися на читаннях.

Діалог між Богом і Його людом, який триває під час Меси в Літургії Слова, досягає апогею в проголошенні Євангелія. Йому передує спів «Алілуя» – або ж, у Великий Піст, інший заклик – яким «зібрання вірних зустрічає й вітає Господа, Який збирається говорити в Євангелії». Як таємниці Христа осявають усе біблійне одкровення, так і в Літургії Слова Євангеліє – це те світло, яке робить зрозумілим сенс попередніх читань, зі Старого і Нового Завіту. По суті, «Христос – це центр і повнота усього Святого Письма, як і всього літургійного служіння». Завжди в центрі – Ісус Христос.

Тому сама Літургія вирізняє Євангеліє з-поміж інших читань і оточує його особливою честю й ушануванням. Справді, читати його може тільки висвячений служитель, який на завершення цілує книгу; ми слухаємо читання стоячи, попередньо зробивши знак хреста на лобі, на вустах і на грудях; свічками й окадженням віддають честь Христові, Який через євангельське читання озвучує Своє дієве слово. Цими знаками зібрання вірних визнає присутність Христа, Який звіщає «добру новину», що навертає й перемінює. Про безпосередність цього звернення свідчать вітання, які лунають до й після проголошення: «Слава Тобі, Господи» і «Слава тобі, Христе». Ми встаємо, аби слухати Євангеліє, адже це Сам Христос говорить із нами. І само тому маємо бути уважні – бо це безпосередня зустріч. Це Господь промовляє до нас.

Тож на Месі ми читаємо Євангеліє не для того, щоби зрозуміти перебіг сюжету, – ми слухаємо його, щоб усвідомити, що Ісус учинив і сказав колись; і це Слово живе, Слово Ісуса в Євангелії живе й досягає мого серця. Ось чому так важливо слухати Євангеліє з відкритим серцем – адже це живе Слово. Святий Августин пише, що «вуста Христа – це Євангеліє. Він панує на небесах, але не припиняє говорити на землі». І якщо в літургії «Христос надалі проповідує Євангеліє», це означає, що, долучившись до Меси, ми маємо дати Йому відповідь. Ми слухаємо Євангеліє – і маємо відповісти своїм життям.

Аби донести Своє послання, Христос використовує також і слова священика, який після Євангелія виголошує гомілію. Проповідь, яку Другий Ватиканський Собор наполегливо називає частиною Літургії, це не звернення на тему поточної ситуації, це навіть не конференція на кшталт цієї, яку я роблю зараз: це не лекція й не урок, а щось інше. Що ж таке гомілія? Це «відновлення того діалогу, який уже розпочався між Господом і Його народом», щоб утілити його в житті. Автентичне пояснення Євангелія – це наше святе життя! Слово Господнє завершує мандрівку, стаючи плоттю в нас, перетворившись на діло, як це було з Марією та святими. Пригадайте, як я казав минулого разу: Слово Боже входить через вуха, сягає серця і прямує до рук, до добрих справ. Проповідь теж, ідучи за Словом Господнім, долає цей шлях, аби допомогти нам прокласти шлях Слова через серце й до рук.

Я вже говорив про гомілію в Апостольському повчанні «Evangelii Gaudium», де згадував, що літургійний контекст «вимагає, аби проповідь орієнтувала зібрання вірних, а навіть і проповідника, до сопричастя з Христом у Євхаристії, що змінює життя».

Той, хто проповідує, має добре сповнювати служіння – кожен проповідник, священик, диякон або єпископ – несучи реальну послугу всім, хто бере участь у Месі. Однак і слухачі проповіді мають виконувати свою частину обов’язків. Перш за все, слухати з належною увагою, з правильним внутрішнім налаштуванням, без суб’єктивних претензій, знаючи, що кожен проповідник має переваги й недоліки. Якщо іноді справді доводиться нудьгувати через довгу чи незрозумілу гомілію, то іншого разу перешкодою може стати упередження. І той, хто проповідує, має розуміти, що він розповідає не про щось своє, а надає голос Ісусові, проповідує Слово Ісуса. Проповідь має бути добре підготована – і коротка, коротка! Один священик розповідав мені колись, що поїхав до іншого міста, де мешкали його батьки, і тато сказав йому: «Знаєш, я дуже тішуся, бо ми з моїми друзями знайшли церкву, де на Месі немає проповіді!» Як же часто доводиться бачити, що під час проповіді один куняє, інші пліткують, а хтось виходить на перекур... Тому, будь ласка, готуйте короткі проповіді – але добре готуйте. А як підготувати гомілію, шановні священики, диякони, єпископи? Як підготувати? З молитвою, вивченням Слова Божого і ясним і коротким підсумком; і, будь ласка, нехай вона триває щонайбільше 10 хвилин.

На завершення можна сказати, що в Літургії Слова через Євангеліє і проповідь Бог звертається до свого люду, який уважно й шанобливо слухає, визнаючи Його присутність і дію. І так, слухаючи «благу звістку», ми будемо від неї навертатись і переображуватися, зможемо змінити себе і світ. Чому? Тому що блага звістка, Слово Боже входить до вух, сягає серця і дістається до рук, щоб робити добрі справи.

Франциск, Папа

Ватикан, зала Павла VI
7 лютого 2018 року

(Переклад КМЦ за vatican.va)

За темою:
Послання Папи Франциска на Великий Піст 2018
Слово Боже прокладає шлях усередині нас. Папська катехиза за 31 січня 2018 року
Дослухатися до своєї душі, аби згодом відкрити її Господу. Папська катехиза за 10 січня 2018 року